Глава 15

Цей поцілунок змусив мене забути про все на світі, адже я відчула ті емоції, про які навіть не уявляла. Це було так ге схоже на те, що я відчувала поруч з Натаніелем. Від нього я знала чого очікувати, адже ми все життя були найкращими друзями. Та й це було просто приємно. З Джейкобом кожне відчуття, кожна емоція була інакшою. Він був таким рідним та близьким для мене. Пекельна пристрасть змушувала буквально танути від його дотиків. Але я відчувала, що це не правильно, адже він мій викладач. Та серце говорило зовсім по-іншому. Я не хотіла припиняти це, та відпускати його. Мені потрібен був цей час наодинці з ним, а вже потім повернутися до нашого звичного життя. Але поступово реальність почала повертатися. Ми були вдвох, в лісі за Академією. Він мій викладач, а я щойно розійшлася з хлопцем.                                                                                                                         

- Мені час йти. – ледве вимовила я. - Це все не правильно. Натаніель... Я щойно розійшлася з ним, а тепер тут цілуюся з іншим. Він не заслуговує на таке.                                                                                 

- Зоріно, будь ласка… - почав Джейкоб. - Будь ласка, залишися поруч хоча б ще на кілька хвилин. Можеш навіть нічого не говорити.                                                                                                                 

- Не бійся, про твій секрет я нікому не розкажу. Думаю, ти сам знаєш як тобі краще вчинити з цим. Удамо для інших, що я нічого не знаю. Та я чекатиму пояснень, адже цікавість мене точно не полишить. Просто, трохи пізніше. – я відвела погляд. – Зараз мені важко це все прийняти. Стільки подій для одного дня. Та я й заплуталась. Але не думай, що тобі вдасться так легко проскочити. Ми поговоримо.                                                                                                                                                     

- Добре, нехай буде так. – Джейкоб відійшов трохи далі від мене. – Стільки, скільки знадобиться. Ти колись сказала, що таку дівчину як ти можна й цілу вічність чекати. І тут я з тобою повністю згоден, та й вічність в мене є.                                                                                                                                              

- Яка ідилія. - промовив голос позаду назад. - Аж не хочеться її порушувати.                                           

Різко обернувшись, я побачила десь близько десяти постатей, які майже не рухалися. І, судячи з запаху, це були вампіри. Та й з'явилися вони занадто швидко для звичайних людей, тому тут все очевидно. Проте, я не була знайома з ними. Хоча це якраз і немає дивувати, адже вампірів дуже багато. Та й моя інтуїція підказувала, що вони не з Валорії. Але хіба існують за межами нашої країни якийсь клан? Вперше зіштовхуюсь з таким. А от Джейк поруч зі мною напружився. Значить він теж не розумів, що відбувається.                                                                                                                                

- Хто ви і що робите на території Академії? - власно спитав Джейкоб. - Я не пам'ятаю, аби вас було запрошено.                                                                                                                                                       

- Фактично, це вільна територія, тому ми можемо вільно приходити сюди в будь який час. - сказав чоловік. - А це значить, що ми не порушуємо жодних правил, принц Джейкоб Драгомір. До того ж ми вас не чіпаємо. Принаймні, поки. Але знаєш, це дуже легко виправити. - він повернувся до мене. - А що це за красуня? Невже це нова фаворитка? Мені здавалося, що ти сюди відправився викладати. А насправді шукаєш собі дівчину.                                                                                                                      

Ах, так він навіть не знає, що я онучка генерала Варлока та студентка Академії Непростих. Що ж, це буде моїм плюсом, якщо вони вирішать напасти. Однак їх тут було десять вампірів, і це буде досить складно для нас обох. Але що робити з Джейком? Я розумію, що він володіє унікальною силою. І, враховуючи те, що я бачила, він має майже абсолютний контроль. Та чи вистачить цього проти стількох ворогів? В цьому я не була впевнена. Можливо вдасться якось відволікти їх на щось та продумати план.                                                                                                                                                  

- У вас є перевага, ви знаєте як мене звати. А я ні. - Джейкоб намагався тягнути час. - Не дуже гарно з вашого боку.                                                                                                                                                       

Якось я не одразу помітила, що хлопець завів мене за спину, ніби прикриваючи від усього світу. В іншому випадку я би обурилась, та зараз це виглядало так мило. Але хто ще кого захистить. Хоча він турбувався про мене. Ставив моє життя вище свого, хоча Джейкоб був принцом. Це я мала загинути, але врятувати його. Тому таке ставлення було для мене новим. Приємне відкриття, шкода, що лише зараз.                                                                                                                                                               

- Моє ім'я Баррі Уолтерс. І я не валлорієць, тому і вплив королівської родини Драгомірів мене не зачіпає. Для мене ти лише представник якоїсь королівської родини, не більше. В принципі, мені навіть байдуже на вас, адже існування Драгомірів мене ніяк не хвилює. - він посміхнувся. - Проте, є люди, що заплатять величезні гроші за голову принца Джейкоба. Тому, думаю, це такий шанс для нас все змінити.                                                                                                                                                              

В той же час кожен дістав меч, розплившись в моторошних посмішках. Ну що ж, ми теж можемо зіграти з ними. Нехай нас менше, але ще побачимо, хто кого. Хоча я не впевнена, що все ж це буде так вже й просто. Я можу лише здаватися сильною, але мені теж буває страшно. І зараз був саме такий момент. Однак переживала я не за себе...