Глава 13

Я прийняла остаточне рішення - розстатися з Натаніелем. Не могла я більше його обманювати, адже він точно цього не заслуговує. Я би могла далі продовжувати та намагатися стати для нього тією, з ким Нат міг би провести життя, але ми лише мучатимемо одне одного. Тому час з усім розібратися. Хоча, сумніви все ж таки є, адже ми з разом с самого дитинства. Я дуже не хотіла втратити його, адже наша дружба для мене зараз найважливіше. Тому, навіть і уявлення не мала, як все правильно зробити, аби йому було не так боляче. Відтягувала до останнього, ніби все само вирішиться. І це так смішно, адже я воїн, ми не маємо нічого й нікого боятись. Але, чомусь, мені здавалося, що знищити сотню прокажонних було легше, ніж розірвати стосунки з хлопцем, що був другом все свідоме життя. Та тягнути більше нікуди.                                                                                                                                      

Тому, зібравшись з силами, я попрямувала до тренувальної зали, де якраз і був хлопець. Він відпрацьовував новий удар, доводячи його до автоматизму. Останнім часом Натаніель все частіше приходив сюди, адже, за його словами, тут легше думається. Я на мить навіть замилувалась цією технікою. Але хлопець досить швидко помітив мене та повернувся з посмішкою. От тільки мені здається, що він вже починав здогадуватись для чого я тут. Але я досі підбирала слова, адже не знала з чого почати.                                                                                                                                                    

- Привіт. - посміхнувся Нат.                                                                                                                                

- Мені треба поговорити з тобою. - треба зробити це, поки я не передумала. - І бажано зробити це зараз, адже потім я не наважуся.                                                                                                                   

- Є в мене припущення стосовно чого саме. Навіть конкретні здогадки. - він гірко посміхнувся. - Але я все ж хочу почути, що саме сталося. Раптом я помиляюся.                                                                         

- Я вже не відчуваю до тебе тих почуттів, що раніше. Хоча навіть не впевнена, що вони були. Ти мій хороший друг, і я не хочу тебе втратити. Ми стільки часу проводили разом, що я могла собі просто це навіяти. Я хотіла закохатися в тебе, та не змогла цього. - я похитала головою. - Ти мені справді подобаєшся. Але... - я хотіла підібрати потрібні слова, аби не образити його. - Але я не можу більше зустрічатися з тобою. Та ти потрібен мені. Як друг...                                                                                      

- Я вже давно все зрозумів. Навіть раніше, ніж ти  - Натаніель відводив погляд. - Звичайно, ти мене не втратиш. Я завжди буду твоїм другом.                                                                                                            

Він мене притягнув в свої обійми, і я відчула, як на душі стає набагато легше. Ніби якийсь груз впав з моїх плечей. Тепер ми зможемо прожити наше життя так, як ми захочемо самі. І хоча мені справді шкода, що в нас нічого не вийшло, однак в нас обов'язково все буде добре. Просто з іншими людьми, а не одне з одним...