Глава 12

Повернутися в Академії було просто чудово. Набагато краще, ніж я уявляла. Я вже так хотіла якомога швидше почати тренування та пари, адже це дозволить мені неабияк відволіктись. Тут, знаходячись в чотирьох стінах, я не могла перестати думати. А в моїй голові було лише одне - що мені далі робити зі своїм життям? Раніше я думала, що точно впевнена в своєму майбутньому, а тепер сумніваюся. В першу чергу я воїн, і маю бути сконцентрована на постійному захисті, а не на стосунках. Після навчання я сподіваюся, що мені запропонують роботу в Королівській Варті, де з часом я можу отримати посаду генерала, як колись мій дід. А от стосовно особистого... Та знаю те, що поки що я буду з Натаніелем. Але мене лякає це поки що... Чому ж все настільки важко? Ну з'явився цей нахабний принц. А казали, що Драгоміри неймовірно мудрий рід. Видно, десь таки сталася помилка в їх генах, раз з'явився ось такий.                                                                                                                       

А ще мені було дивно те, як Крістіна дивиться на Ната, а Пауелл на Кріс. Вони ніби намагалися роздивитися щось. Ну якась мелодрама прямо, нема ради. І це майбутні захисники Валорії. Я то розумію, гормони грають, вік в нас зараз такий, але ж...  Я прийняла рішення - будь що буде. Поки лишимо все так, а там подивимося. Може воно і саме вирішиться. Якщо ні - тоді вже буду приймати рішення...                                                                                                                                                           

***                                                                                                  

 - Легіон, що ви чули про них? - спитав професор Марінеллі.                                                                       

Професор був високим вампіром, якому на вигляд років тридцять. Однак вік точно мав властивість обманювати. Це мій дід вирішив зупинити своє старіння у поважних роках. А от мені подобається двадцять п'ять, тому після саме в такому віці я і залишуся. До того ж збиватиме ворогів, адже вони не очікуватимуть від мене абсолютно нічого. Це стане моєю перевагою. Викладач мав темне волосся та такі самі очі, що, здавалось би, заглядали у саму душу. Ще й викладав в цьому семестрі "Історію воєн".                                                                                                                                                                 

- Це лише легенда, якою лякають усіх дітей. Ніби якщо погано себе поводитимеш, то прийде Легіон і забере тебе. - фиркнув Натаніель, що сидів поряд. - Насправді його ніколи і не існувало, адже немає жодних підтверджень. Гарна казочка, якою мене вже точно не налякати. Та й ми тут вчимося аби бути воїнами.                                                                                                                                                            

- Це поширена думка, однак Легіон - це цілком реальність. І інформації доволі багато, але її важко знайти. Повірте, я знаю, про що говорю. Адже сам не раз стикався з ними. І закінчилося це, на щастя, досить непогано. - серед студентів прокотився схвильований шепіт. - Але давайте почнемо з самого початку. Історія Легіону нараховує понад шістсот років. Ніхто не знає як і чому він виник, та все відбувалося у Хейвенберді. Ця країна досить часто в ті часи притягувала до себе проблеми. - а ось це вже цікаво. - Довгий час було затишшя. Проте, Легіон ріс, набирався сил. І через сто років наніс свій перший удар. Тоді ж стали відомі їх мотиви. Вони планують захопити владу в усіх тридцяти п'яти світах.                                                                                                                                                                

Я помітила, що усі заворожено мовчали. В один момент ті історії, в які ми вірили, стали правдою. Однак я не до кінця в усе вірила.                                                                                                                  

- Надалі, вони були причасні до більшості воєн. Однак не все так просто. Є чітка ієрархія. - він щось намалював на дошці. - Є вищі легіонери, а є прості. От саме вищі і можуть захопити владу, так як походять з королівських або дуже впливових родин. - продовжував професор. - А простим, як правило, мало що розповідають, лише дають доручення. Але для всіх учасників є два виходи: або бути вірним Легіону, або померти.                                                                                                                                      

Але для чого це взагалі було? Якщо вищі Легіонери і справді походять з королівської родини, то влада в них й так є. А значить просто не потрібно це все. Або насправді ми нічого не знаємо про них. І другий варіант мені здається більш вірогідним...