Глава 11

А мені дуже хотілось втекти якомога скоріше з цього нудного прийому. Ні, все було зроблено зі смаком, гарно прикрашена зала та багато гостей. Однак не було якоїсь душевності, чи що. Хоча після смерті батьків Різдво ми проводили завжди вдвох з дідом. І я хотіла, аби так було і цього року. Та ми не могли відмовити королю. І поки зараз всі тут вели бесіди, я просто стояла та сумувала. Проте те, як на мене дивився Джейкоб, викликало якесь дивне відчуття. Щось він взагалі останнім часом дуже незрозуміло себе поводить. Але я навіть думати про це не хотіла, адже мала хлопця. Натаніеля. І про нього не варто забувати ні на мить. Шкода, що його тут сьогодні не було. Можливо його і запросили, але вони проводять свята усі разом.                                                                                                                              

- Дякую, але я лишусь тут. - чітко промовила я. - На цьому прийомі так... весело. Не хочу пропустити жодної розваги.                                                                                                                                                

Довгенько ж мені довелося підбирати слово, аби описати свої відчуття одним не образливим словом. І, як на диво, в мене вийшло. Я розумію, що Драгоміри довго готувалися до цього свята, але вони робили все так, аби просто запхнути всього й побільше в один вечір. Проте Джейкоб не та людина, якій я скажу правду.                                                                                                                                                                 

- Ти як завжди саркастична. Здається, я ще ніколи не розмовляв з тобою нормально. Навіть на уроках. - посміхнувся він. - Та тобі ж не подобається цей вечір, а я пропоную таку можливість. Навіщо відмовлятися.                                                                                                                                                     

- Я не піду нікуди з тобою, Ваше Високосте. І байдуже на те, що ти не становиш ніякої загрози. Проте мені не подобається проводити з тобою час. - прошепотіла я йому на вухо. - В мене є хлопець, І повір, ти йому дуже сильно програєш.                                                                                                                      

- Ти навіть не знаєш, від чого відмовляєшся. - він нагло посміхнувся. - Я пропоную тобі просто втекти з нудного прийому.                                                                                                                                                

- Я краще дозволю перевертню вкусити себе. Або свідомо відмовлюся від крові. - а це все смертельно для вампірів. - Невже нашому принцу в чомусь відмовили? Ти ж до такого явно не звик. А тут, проста дівчина і не хоче нікуди з тобою йти. Навіть прийоми зваблення не діють. - мені подобався його розгублений вираз обличчя. - Звикай, в цьому житті не все крутитиметься навколо тебе. Обери собі когось іншого для приємних вечорів.                                                                                                              

І, посміхнувшись йому, я пішла шукати свого діда. А він так і стояв зі здивованим виглядом обличчя. Мій маленький тріумф. Ну а що, Джейкоб знає, що я маю хлопця, однак не полишає надії. Я знаю, що це було не просте запрошення. Згодом ми прийняли рішення піти, адже були тут лише з вічливості. Одне з найгірших свят Різдва, яке в мене було. Краще би залишилась вдома та провела час з якимось фільмом, що вийшов на Землі. Ну що зробити, люблю я технології світу без магії. Але спочатку треба зробити дещо.                                                                                                                                                    

Перевдягнувшись у звичайні штани та футболку, я зав'язала волосся у високий хвіст. В свій час я дуже хотіла коротку зачіску, аби нічого не лізло в очі, проте я обожнювала гарно виглядати. Згодом ж, знайшла все-таки ідеальний варіант. Тому хвіст став моїм частим супутником. Відкривши сферу, я зателефонувала своїй найкращій і єдиній подрузі - Крістіні. Дівчина зараз подорожувала разом з родиною. Вона уважно вислухала все, що відбувалося на Різдвяному прийомі. А після цього подруга голосно розсміялась.                                                                                                                                       

- Ні, ну це круто. Джейкоб Драгомір запав на тебе. Сам принц Валорії цікавить тобою. Ну ти, подруго, молодець. - вона все ще посміхалась. - А чому би і не скористатись такою чудовою можливістю? Це ж так вигідно.                                                                                                                                                     

- Мені це не потрібно. - відповіла я.                                                                                                                 

- Ще би, був би в мене такий хлопець як Натаніель, я би теж нікого іншого не хотіла. Навіть не подивилася би на інших. - вона потиснула плечима. - Але це все одно дуже чудово. Стільки різних плюсів.                                                                                                                                                              

- Наприклад? - я підняла одну брову.                                                                                                             

- Високий бал на іспиті. - потиснула плечима вона. - А чому би й ні.                                                         

От якби вона була тут, я би обов'язково б кинула в неї подушкою, проте Крістіна була далеко. Хоча, канікул лишилось не так вже й багато. І зовсім скоро ми повернемося в Академію Непростих. І я вже чекала того часу, адже я хочу назад до своїх друзів. Хочу ділитися переживаннями з подругою. Не думала, що все буде саме так. Але мені подобається як складається моє життя. А от що буде далі - це вже цікаво...