Глава 4

Ну що ж, цілий урок Джейкоб розповідав нам про теоретичні знання з його предмету. Мене це неабияк дратувало, адже про це все ми могли дізнатися з будь-яких підручників чи старих томів у бібліотеці. Маю визнати, що раніше я просто ненавиділа читати. Вважала це марною тратою часу, безжально відмовлялась від будь-яких книжок і навіть зневажала тих, хто захоплювався літературою.

Тепер, коли я потрапила в Академію Непростих, ситуація трохи змінилась — я стала читати більше, хоч і не з великим задоволенням. Але я все ще не можу назвати себе любителькою книг. Їхні сторінки завжди здавалися мені тягарем, який лише відволікає від справжніх дій та пригод.

Можливо колись все зміниться. Дідусь казав, що з віком вампіри починаються захоплюватись чимось більш вічним, а не шукати постійних дій. Хоча навряд чи це про мене. Важко було стримуватись та не кидатись в постійні битви. Я не з тих, хто буде відсиджуватись з книгою.

Однак я ж не для того приїхала сюди, аби годинами сидіти на лекціях, які повторюють прості речі. Я думала, Академія навчить мене бути воїном, підготувати до справжніх боїв і випробувань, а не робити із нас майбутніх викладачів із купою застарілої теорії. Чому ми повинні засвоювати такі абстрактні поняття, коли треба тренуватися володіти мечем, навчатися контролювати свій дар і знати, як вижити у битві?

І взагалі, що нам може розповісти якийсь принц, який сам лише недавно закінчив Королівську Академію? Я не вірю в його видатний дар, і сумніваюся, що він взагалі чогось вартує. Можливо, він дійсно володіє своїми здібностями ідеально, але це було б надто ідеально. Ось ці думки і тривожили мене, коли після пар ми вирішили потренуватися з Натаніелем.

З тих пір, як він став моїм хлопцем, тренування стали для нас справжнім викликом. Нат дуже боявся зашкодити мені під час бою, тому часто стримував себе і надто обережно ставився до мого навчання. Мабуть, варто запам’ятати це — раптом колись в майбутньому знадобиться.

А я ж хотіла справжніх битв. В нашому світі постійно є якісь небезпеки. До того ж все частіше з’являються історії про Легіон – таємничу організацію, в яку входять навіть представники деяких королівських родин. Вони хочуть встановити свій порядок. Але ніколи не вірила в це. Однак хто його знає, що може статись в наш час.

— Цікаво, про що ж ти задумалась, — промовив він, помітивши мою розгубленість. — Я бачу, що ти розсіяна і навіть відбиваєш удари на автоматі. Я би міг цим скористатися. Але все ж не буду.

Він посміхався, проте я не відповідала йому. Мої думки зараз були далеко від мене, і я навіть не могла зосередитись на тренуванні. Яке щастя, що я зраз не в реальному бою чи на якомусь іспиті.

- І про що ж ти зараз думаєш? – хитро посміхнувся Натаніель. – Невже про нового викладача, принца Джейкоба Драгоміра?

— Враховуючи, що я тут вчуся лише тиждень, для мене всі викладачі нові. Тож хвилюватися за це не варто, — усміхнулась я. — Можливо, я до них звикну лише через рік. Але ти правий, я дійсно думаю про нього.

— Не думав, що так швидко в мене відберуть мою дівчину, — пожартував Нат, хоча в його сміху я почула щось більше. — Але я не можу конкурувати з принцом Валорії.

— Та ні, я не в тому сенсі. Джейкоб Драгомір мене не приваблює як хлопець. У мене є ти, — посміхнулась я, відчуваючи тепло від його близькості. — Просто...

Я опустила меч і перестала захищатися. Натаніель дивився на мене здивовано. Це була зовсім не та Зоріна, до якої він звик. Все частіше я ловила себе на думці, що і справді починаю змінюватись. Стаю більш дорослою чи що. Хоча можливо на мене просто так впливає Академія.

Мене теж збентежили власні думки — я не могла нічого з ними вдіяти, адже вони не полишали мене ані на мить. Я любила знаходити правду, і ця ситуація в мене викликала надто багато питань.

— Тобі не здається дивним, що викладач зник так раптово і його швидко замінили? Я розумію, що йому могли запропонувати більш вигідну посаду у Королівській Академії, але мені це здається надто простим поясненням. До того ж його замінили принцом, який ще недавно сам був учнем і не має особливого дару. Чому він взагалі може нас навчити? Це неправильно... — чесно зізналася я.

— Можливо, він мав найкращі оцінки з цього предмету, або розвинув свій дар настільки, що його покликали сюди. А може, тут все просто — він принц, і це дає йому право викладати. Просто захотів погратися в учителя, — відповів Нат, злегка посміхаючись. — Я не хочу заглиблюватися в ці брудні таємниці Академії. Я приїхав сюди, щоб стати воїном, а не розплутувати інтриги. Тому давай краще вчитися і не думати про це. Його предмет досить цікавий, а він добре пояснює.

Можливо, він і правий. Але мене це питання непокоїло. Я сама не могла зрозуміти, чому. Можливо, краще просто забути і зосередитися на навчанні. Я вирішила таки зупинитись на цій ідеї. Хоча навряд чи я зможу так легко позбутись таких думок. А от відповідей мені ніхто не дасть.

От і минуло ще одне заняття з "Практичного використання здібностей". І знову я помічала, як Джейкоб часто кидає на мене погляди. Це починало дратувати. Якби я була єдиною дівчиною в групі, це було б просто зрозуміло. Але поруч була й Крістіна, і, здається, Джейкоб не звертав на неї такої уваги. Він ніби шукав у мені щось, намагався нагадати про те, що я забула, хоча ми ніколи раніше не були знайомі. Чи не так?

— Нарешті вихідні! Як же довго я їх чекала, — зітхнула Крістіна, посміхаючись. — Хочу просто відпочити та виспатися. Я вже так втомилася від навчання, а це лише другий тиждень.

— От я й пропоную трохи розслабитися. Початок навчання дається нам не так вже й просто, — посміхнувся Натаніель, обіймаючи мене за талію. — У мене є чудова ідея.

- Щоб це не було, я за, - відповіла я. – Якщо там буде щось веселе.

— Міс Варлок, не могли б ви затриматися на кілька хвилин? — раптово звернувся до мене Джейкоб, коли ми виходили з аудиторії.

Бачачи здивовані погляди друзів, я лише знизала плечима. Я сама не розуміла, що він хоче від мене. Мені зовсім не хотілося залишатися з ним наодинці, але він мій викладач, і відмовитися було неможливо. Тому я помахала друзям та попрямувала до Джейка. Він ж лише тоді зустрівся зі мною поглядом.