Глава 4

Ну що ж, цілий урок Джейкоб розповідав нам про теоретичні знання з його предмету. Мене це неабияк дратувало, адже про це  все ми можемо дізнатися з якихось книжок. Маю визнати, що раніше я просто ненавиділа читати. Вважала це даремною витратою часу. Зараз ситуація трохи змінилась, проте я все ще не можу себе назвати таким любителем книг. Але я ж не для того приїхала до Академії Непростих, аби сидіти на теоретичних лекціях. Я думала, нас тут вчать бути воїнами, а не майбутніми викладачами.                                                                                                                                                    

І взагалі, що нам може розповісти принц, який сам лише недавно закінчив Королівську Академію? Ще й з таким не особливо видатним даром. Можливо він володіє ним в ідеалі. Ось ці думки і тривожили мене, коли після пар ми вирішили потренуватися з Натаніелем. Після того як він став моїм хлопцем, це стало доволі проблемно, адже Нат дуже боявся зашкодити мені. Треба буде запам'ятати. Раптом колись використаю.                                                                                                                                         

- Цікаво, про що ж ти задумалась. Я бачу, що ти розсіяна і навіть відбиваєш удари на автоматі. Я би міг цим скористатися. - промовив він. - І про що ж ти зараз думаєш? Невже про нового викладача принца Джейкоба Драгоміра?                                                                                                                                       

- Враховуючи, що я тут вчуся лише тиждень, для мене всі викладачі нові. Тому за це можеш точно не хвилюватися. Я до них ще не скоро звикну. Можливо лише після першого року. - посміхнулась я. - Але ти правий, я думаю про нього.                                                                                                                        

- Не думав, що так швидко в мене відберуть мою дівчину. - проте його сміх приховував щось більше. - Але я не можу конкурувати з принцом Валорії.                                                                                                

- Та я не в тому сенсі. Джейкоб Драгомір мене не приваблює, як хлопець. В мене ж є ти. - посміхнулась я. - Просто...                                                                                                                                                       

Я опустила меч, переставши захищатись. Натаніель ж лише здивовано дивився на мене. Так, це точно не схоже на ту Зоріну Варлок, до якої він так звик. Я ж не могла з собою нічого зробити, адже думки ні на мить не покидають мене.                                                                                                                          

- Тобі не здається дивним, що в них ось так зник викладач, і вони його дуже швидко замінили. Я розумію, що йому запропонували більш вигідну пропозицію в Королівській Академії, та я сумніваюся в цьому. - чесно зізналася я. - До того ж замінили принцом, що не вирізняється особливим даром. Ще й таким, що ще сам недавно був випускником. Чому він нас взагалі може навчити? Це так неправильно...                                                                                                                                                  

- Може, він мав найкращі оцінки з цього предмету в Королівській Академії. Або розвинув свій дар настільки, що і його вирішили покликати. Та й завжди є вірогідність, що він тут лише через свою приналежність до королівської родини. Захотілося принцу пограти у вчителя. - відповів Нат. - Я не знаю, і не дуже то хочу й думати про це. Я сюди приїхав, аби стати воїном, а не розкривати брудні секрети Академії Непростих. - посміхнувся хлопець. - Тому, давай просто вчитися, і не думати про це. Особисто я так і зроблю, і тобі раджу теж саме. До того ж його предмет дуже цікавий, і він ніби нормально пояснює.                                                                                                                                           

Можливо він і правий, але мене справді дуже непокоїло це питання. І я сама не знаю чому. Хоча краще просто забути про це і вчитися далі. От і минуло ще одне заняття з "Практичного використання здібностей". І знову я дуже часто ловила погляди Джейкоба на собі. Якось це вже починало дратувати. Якби я була єдиною дівчиною в групі, то це би доволі легко пояснювалось. Але є ще Крістіна. До того ж, він ніби шукав в мені щось, намагався нагадати про те, що я забула. Але ми не були раніше знайомі з ним. Чи не так?                                                                                                                                              

- Нарешті вихідні. Як же довго я на них чекала. Хочу просто відпочити трохи та виспатися. - посміхнулась Крістіна. - Якщо чесно, я вже так втомилась від того навчання. А то ж лише другий тиждень.                                                                                                                                                               

- От я і пропоную трошки розслабитися. - посміхнувся Натаніель, обіймаючи мене за талію. - В мене є чудова ідея...                                                                                                                                                      

- Міс Варлок, не могли би ви затриматись на кілька хвилин. - раптово сказав Джейкоб, коли ми виходили з аудиторії.                                                                                                                                       

Бачачи незрозумілі погляд своїх друзів, я лише потиснула плечима. Я і сама нічого не розуміла. Що ж він хоче від мене? Недуже хотілося залишатися з цією людиною наодинці. Та він мій викладач, а тому немає вибору...