Глава 3

Хто ж міг подумати, що стосунки з кращим другом можуть бути настільки комфортними. Принаймні я не відчувала якоїсь незручності поруч з ним. Ми настільки за всі ці роки вивчили одне одного, що не виникало ніяких непорозумінь. Натаніель був найтурботливішим та наймилішим хлопцем, якого можна лише уявити. Хто ж міг подумати... Хоча, це було очевидно. Зоріна Варлок та Натаніель Оверлук з семи років ніколи не розлучалися надовго. Усі пригоди, бійки і дні народження вони проводили разом, як і небезпеки ділили на двох. Знайомі завжди казали, що колись ми таки одружимося. Звичайно, до цього дуже далеко. І я не впевнена, що я хочу цього. До того ж я просто не уявляю себе дружиною. Це ж треба впевнитись, що я хочу прожити все своє життя з цією людиною, стати слабкою поряд з ним. Я не готова настільки відкритися та довіритися комусь. І не впевнена, що так буде. А колись я ж стану матір'ю... Ні, це точно не про мене.                                                                                                                  

А от Крістіна явно була дуже романтичною натурою. Дівчина постійно була в своїх мріях, в яких була щаслива родина с кількома дітьми. Це видно по її поведінці та поглядах на закохані парочки. Вона хотіла, аби в неї було так само. Звичайно, Кріс ж ангел. А от Пауелл, він попросив називати його так, був скоріш прагматиком, і віддавав перевагу перемовинам, ніж битвам. Цікаво, чому ж тоді його відправили саме в Академію Непростих? Хоча маю визнати, підготовка в нього і справді дуже непогана. І як нас, двох запальних бійця, занесло подружитися з ними? Ми ж настільки не схожі. До речі я була права, спочатку мене не сприймали всерйоз. Але то до першого ж тренування. А потім мене боялись.                                                                                                                                                  

І все прекрасно. Але в нас досі не було "Практичного застосування дару". Як нам повідомили, в останній час довелося шукати нового викладача, адже попередній відмовився від цієї роботи, так як відправляється викладати в Королівську Академію. І новий прибуде лише за тиждень. Цікаво, хто ж він. І хто ж виявився нашим викладачем? Високий, дуже гарний хлопець з темним волоссям та блакитними очима, а ще аристократичними рисами обличчя. Я дуже добре впізнала цього вампіра, адже так часто бачила. На вигляд, він тільки що закінчив навчання. Проте найгіршим було не це. Перед нами стояв Джейкоб Драгомір, єдиний син короля Валорії, проте не спадкоємець престолу, адже мав старшу сестру. Оце так несподіванка. Він обвів поглядом усіх, затримавшись на мені. Ми бачились не вперше, проте ніколи не спілкувались.                                                                                                                        

- Доброго дня, клас. Радий вас бачити сьогодні тут, і перепрошую, що уроку не було так довго. Але ми наздоженемо програму. - посміхнувся він. - Багато з вас знає мене. Але я представлюсь. Я Джейкоб Драгомір, принц Валорії. Та тут можна просто Джейк, адже лише рік тому я і сам був студентом. - продовжував хлопець. - Я викладатиму в вас кілька предметів, проте для початку буде "Практичне застосування дару". У вчителюванні в мене досвіду зовсім немає, проте я знаю, як правильно розвинути магію. Але почнемо з теорії.                                                                                                     

Ненавиджу теорію. Вона мене дратує, адже я не бачу в цьому сенсу. Враховуючи те, що я вже вивчала її, то буде дуже нудно. Але потрібно терпіти. Піднявши очі, я побачила, що Джейкоб дивиться на мене. І від цього погляду мені не ставало незручно. Скоріш навпаки. Відчуття, ніби я давно знала його. Щось тут точно не так...