Глава 2

- Я Крістіна Медейрос. - представилась сусідка.                                                                                            

- Зоріна Варлок. - я уважно дивилась на неї. - То ти ангел? Я просто віддаю перевагу одразу все розставити по своїх місцях.                                                                                                                             

Здавалось, її зовсім це не здивувало. Не дивно, адже дівчина точно жила серед вампірів і знала про наші особливості. А так як я перетворилась ще сім років тому, то для мене ці здібності стали частиною життя. До того ж я ніколи не відрізнялась особливою тактовністю. Дід казав, що це, звичайно, добре. Однак інколи неймовірно дратує. Та якщо Крістіна хоче зі мною подружитися, доведеться звикати до моєї прямоти.                                                                                                                                                    

- Так, наша родина одна з останніх представників раси. Та ми живемо тут, у Валорії. І я би не сказала, що якось страждаємо від того, що нас оточують вампіри. - посміхнулась вона. - От, пощастило потрапити в Академію Непростих.                                                                                                                  

- Тобто пощастило? - не зрозуміла я. - Ти не тренувалась з дитинства? Я думала, що сюди відправляють лише тих, хто готувався. Принаймні мені розповідав дід. - і це справді так і є. - До того ж раніше ще могли вигнати з Академії.                                                                                                              

- Та ні, тренувалась. Не з самого дитинства, однак доволі багато за останні п'ять років. В мене батько випускник Академії Непростих. Просто... - дівчина видихнула. - Думаю, що буду суттєво відставати від інших. Але так вирішив Оракул. - вона уважно подивилась на мене. - Давай допоможу з валізами? Вони ж явно важкі.                                                                                                                                         

Але я легко підняла їх, занісши до кімнати. Де це бачили, щоб ангел вампіру допомагав щось принести. Крістіна ж здивувалась. Інколи я забуваю, що не всі здатні відчувати інші раси. Хоча вона могла зрозуміти, що я вампір. Але дівчина завжди жила серед них, тому швидко звикне до моєї присутності.   

- Насправді, я мала вчитись в Академії простої магії на цілителя. Я навіть готувалась до цього. Батько домовився зі знайомим, який розповідав мене премудрості цієї професії. - раптово сказала вона. - Але...                                                                                                                                                                  

- Але чомусь Оракул вирішив саме так. Значить ти потрібніша в цій Академії. Колись Крістіна Медейрос стане величним воїном, який врятує не один світ. - потиснула плечима я, розкладаючи речі. - До того ж не бійся, я тобі допоможу.                                                                                                                               

Аж тут у двері постукали, і увійшов Натаніель з якимось хлопцем. Він був досить високим, з темним волоссям та темно-синіми очима, що просто заворожували. І расу я його зрозуміла одразу, навіть не скориставшись силою вампіра. В нього палали очі, а значить все і так очевидно. Цікаво, скільки ж тут рас вчиться?                                                                                                                                                    

- Зоріно, та прекрасно незнайомко, дозвольте зайти до вас в гості. - посміхнувся друг. - В нашій кімнаті занадто шумно, а у вас зручно.                                                                                                                         

Ну, Натаніель вмів причаровувати, коли хотів цього. Я пам'ятаю як ще в школі, коли він розповідав перед усім класом щось, всі дивилися лише на нього, абсолютно не слухаючи слова хлопця. Та я вже звикла за ці роки. А от моя сусідка ні.                                                                                                              

- Це Крістіна Медейрос. - представила я. - Бачиш, я не єдина дівчина на курсі. А ти казав, що мені тут буде нудно.                                                                                                                                                       

- Все, більше ти не унікальна. Тепер Зоріна Варлок звичайна студентка. - розсміявся Нат. - Мій сусід, Крістіан Пауелл.                                                                                                                                                 

- Доброго дня. - який ввічливий. - Дуже приємно познайомитись.                                                               

Невже в нас починає складатися компанія? Як вияснилось, нас тут зібралося двоє вампірів, фенікс та ангел. Значить я мала рацію у своєму припущенні стосовно його раси. Ну, класна компанія, нічого не скажеш. Хоча я не проти. А от хто ж там буде ще? Вночі, поки Крістіна та Кріс спали, ми з Натаніелем вирішили потренуватись на стадіоні. Я ж казала, що часто тут буватиму. Дивно, проте тут нікого не було. Може, це лише перший день. Але ж ми воїни, і тут половина Академії вампірів, які не сплять. Що ж, в Натаніеля була дуже хороша підготовка, адже його батько викладає бойові мистецтва, але не в цій Академії. І він особисто займається підготовкою сина. Та все ж мені вдається його перемогти. Я завжди беру хитрістю.                                                                                                                                                  

От і цього разу мені вдалося це зробити. Хлопець мав би звикнути за стільки років, але ні. Я притиснула його до землі, притиснувши своїм тілом. І не могла відвести погляд від цих очей. Скільки років ми дружимо? Десять? Одинадцять? І чому я ніколи не дивилась на нього з іншої сторони? А цей погляд... Я йому подобаюсь? Треба перевірити. Повинуючись якомусь інстинкту, я потягнулась до нього та поцілувала. Мить, хлопець був напружений. Але потім обійняв мене та притягнув ближче. Ну от і перевірила.