Глава 2

— Я Крістіна Медейрос, — представилась сусідка, її голос звучав впевнено, але водночас привітно. – Рада з тобою познайомитись. Сподіваюсь, ми знайдемо спільну мову, бо в мене якось не дуже виходить знаходити нових друзів.

Я уважно придивилася до неї. В її погляді було щось незвичайне — тихе світло, яке віддавало відчуття іншого світу. Це й не дивно, бо ангели доволі дивна раса. Правда таких майже не залишилось. Хоча колись вся Валорія була наповнена ними. Але через страшне прокляття Людміла допомогла їм та перетворила на вампірів.

— Зоріна Варлок, — відповіла я, дивлячись прямо в очі. — То ти ангел? Вибач, я можу бути надто прямою. Але люблю все запитувати одразу, ніж будувати якісь здогадки.

Крістіна навіть не здивувалась. Здавалось, що вона давно жила серед вампірів, і всі їхні таємниці їй були добре відомі. Хоча вона ж виросла в цьому дивному світі. Мені було цікаво поспілкуватись з представником такої раси.

А я, що проявилась ще сім років тому, вже звикла до своїх здібностей і до того, що іноді буваю надто прямолінійною. Дід казав, що це, звісно, чесно, але іноді дратує оточуючих. Не всі хочуть слухати правду про себе, хоча і говорять про інше. Та якщо Крістіна хоче зі мною подружитись — їй доведеться звикнути до моєї прямоти.

— Так, наша родина — одна з останніх представників раси ангелів. Нас якимось чином оминуло прокляття, і довгий час ми знаходились у поселенні ангелів, — посміхнулась вона. — І ми живемо тут, у Валорії. Не думаю, що нам якось некомфортно серед вампірів. А от те, що мені пощастило потрапити в Академію Непростих — це точно.

Я здивовано підняла брови. Для мене завжди здавалось, що справжні воїни просто мріють потрапити в Академію. Тим паче в нашу. Вона була чимось на кшталт справжньої легенди. І я дуже щаслива, що опинилась тут.

— Тобто пощастило? — перепитала. — Я думала, що сюди беруть лише тих, хто з дитинства тренувався. Мій дід казав, що у цю Академію не потрапиш без тяжкої підготовки. І можна було навіть вигнати...

— О, тренувалась, — усміхнулась Крістіна. — Але не з самого дитинства. Лише останні п’ять років, хоч і досить інтенсивно. Мій батько — випускник Академії. Просто... — вона глибоко видихнула і поглянула на мене з легким сумом, — я боюся, що відставатиму від інших. Але так вирішив Оракул. Тому я і рада, що все ж зараз тут.

Вона подивилась на мене. Крістіна не очікувала, що я зрозумію її. Можливо навіть ображусь на цю дівчину, що їй так легко вдалось потрапити в таку величну Академію. Але я була не з таких.

— Давай я допоможу з валізами? – раптово запропонувала Крістіна, намагаючись змінити тему. – Вони ж важкі.

Я легко підняла валізи й занесла їх у кімнату, дивуючись, що ангел запропонував допомогу вампіру. Крістіна ж здивувалась моїй силі. Інколи забуваю, що не всі так легко відчувають інші раси, як я. Хоча тут скоріше очевидно, хто я. Вона ж усе життя жила серед вампірів, тож швидко звикне до моєї присутності. Певно дівчина просто хотіла змінити не комфортну для неї тему.

— Насправді я мала вступати до Академії простої магії, щоб стати цілителькою, — раптово сказала Крістіна. — Батько навіть знайшов мені вчителя, який готував мене до цього. Але... — вона замовкла.

Вона все ж вирішила розставити все по своїх місцях. І якщо ми хотіли стати подругами, то це потрібно було зробити. І я оцінила її чесність.

— Але Оракул вирішив інакше. Значить, ти потрібна саме тут, - посміхнулась я. – Колись Крістіна Медейрос стане великою воїтелькою і врятує не один світ.

Я розклала речі на ліжку. Їх було надто багато, проте це ще навіть не всі. Я ж не можу ходити в якихось мішках. Потрібно бути не лише сильною, а й гарною.

— Не бійся, я допоможу тобі, - додала я. – Ми зможемо зробити з тебе справжнього воїна і колись закінчимо цю Академію з відзнакою.

- Справді? – її очі зблиснули. – Я думала, мене тут будуть зневажати.

- Не хвилюйся, я нікому не дам цього зробити, - посміхнулась я.

Саме тоді у двері постукали, і зайшов Натаніель із хлопцем. Високий, з темним волоссям і глибокими темно-синіми очима, що заворожували. Я відразу відчула його расу, навіть не активуючи вампірські здібності. Очі палахкотіли — він теж вампір. Цікаво, скільки рас тут навчаються? Певно правди мені ніколи не дізнатись.

— Зоріно, незнайомко, можна до вас? — усміхнувся хлопець. — У нашій кімнаті занадто шумно, там ще троє хлопців, які аж надто емоційні. А у вас тут тихо і зручно.

Натаніель міг зачаровувати, коли хотів. Пам’ятаю, як у школі, коли він щось розповідав перед класом, всі дивилися лиш на нього, а не слухали. Ось і зараз Крістіна не зводила з нього погляду. Я ж могла лише закотити очі. В мене був імунітет на його чарівність. За стільки то років дружби.

— Це Крістіна Медейрос, — представила його я. — Тепер я не одна дівчина на курсі.

— О, тепер ти не унікальна, Зоріно Варлок. А я так сподівався, що з’явиться хоч ще одна прекрасна однокурсниця, — засміявся Нат. — А це мій сусід, Крістіан Пауелл.

— Доброго дня, — ввічливо сказав він. — Дуже приємно познайомитись.

Невже починає складатись компанія? У нас тут вампіри, фенікс, ангел... Схоже, я була права з його расою. Хоча я добре відточила свою майстерність і ніколи не помилялась. Мені було цікаво познайомитись з таким як він.

Ми провели цей вечір в нашій кімнаті, знайомлячись ближче. І мені справді подобались такі моменти. Сподіваюсь, що їх буде більше. Вечеря пройшла в Академії спокійно. Нас познайомили з викладачами та розкладом, а всі деталі стануть зрозумілими пізніше.

Пізніше, коли Крістіна і Кріс заснули, ми з Натаніелем вирішили потренуватися на стадіоні. Дивно, але там нікого не було — може, це лише перший день. Хоча ми воїни, і тут половина Академії — вампіри, які не сплять. Але ж і аудиторій дуже багато. Та, судячи зі звуків, зараз всі влаштовували вечірки та святкували перший день навчання.

Натаніель мав чудову підготовку — його батько викладає бойові мистецтва, хоч і не в цій Академії, і він особисто тренує сина. Та все ж мені вдавалося його перемагати. Я завжди використовувала хитрість. Одного дня мені вдасться стати найкращим воїном в усіх тридцяти п’яти світах.