13.2

— А твій батько? Ви з ним розмовляли?

Я хитаю головою, а тоді падаю спиною на ліжко, розкинувши руки.

— Ні. Підозрюю він ще довго уникатиме мене, враховуючи те, що сталося. Арешт, потім зняття обвинувачень… Гадаю він не знає що мені сказати.

Я не надто цим переймаюся. Я вже наполягав на тому, що ми з ним не близькі. І це так. Я не потребую його довіри чи його схвалення. Мені більш ніж достатньо того, що  я більше не під слідством. І не під вартою. Й, що важливіше, що Рену більше ніщо не загрожує.

Принаймні так я думав, поки наступного ранку не почув новини.

Граф Двайр, якого звинуватили у замаху на трьох королівських осіб, покінчив життя самогубством. Оскільки він не мав зброї, отрути чи мотузки, граф відкусив собі язика та вдавився ним. Це підтвердив слідчий цілитель, що оглянув тіло.

Не те щоб мені було шкода того, хто намагався мене вбити, однак те, що це сталося перед прибуттям високорівневого менталіста, вкрай підозріло.

Оурен, однак, поставився до моїх підозр вельми скептично. Ми були в їдальні, обговорюючи це, і він ані на мить не перервав свого сніданку.

— Певно він вирішив, що краще загинути при своєму розумі, ніж залишитися калікою, що пускає слину, й зогнити у в’язниці, — знизавши плечима, промовив Оурен, — Це можна зрозуміти. Сам знаєш. Враховуючи що він зробив, ніхто не повірив би йому на слово. Менталісти розібрали б усі його спогади на дрібні шматочки, а заразом і його розум.

Якщо він це зробив.

З усіх підозрюваних Високості, в графа була найслабша мотивація. Помста, звісно, не те, що той вважав би занизьким, як і брудна гра. Він негідник. Жадібна істота. Однак він не зробив би це ціною усього, що він має. Граф мав що втрачати.

Так, проти нього були докази, але й проти мене також.

Та я не вбивця.

То що, як його теж підставили, а тоді позбулися, назавжди стуливши йому рота? Що, як це ще не кінець? І, якщо так, яким буде наступний крок справжнього вбивці?

Судячи з погляду, який на мене кидає Дерія, щойно входить до їдальні, я — не єдиний, кого це бентежить.

— Треба поговорити, — похмуро шепоче вона.

— Сідай.

Ми з Оуреном посуваємося, й Дерія сідає між нами. Вона не взяла їжі, й, схоже,  не збирається, тож я посуваю до неї тарілку зі своїм сніданком. Оурен кладе поруч з нею яблуко й підморгує.

Дивно. Але тієї миті я не відчуваю ані краплі тих диких та отруйних ревнощів, як це часто буває в перший місяць після утворення такого зв’язку. Тільки тепло від того, з якою турботою він ставиться до неї. Мабуть, тому що Оурен для мене як брат. Та до сьогодні я і не знав наскільки йому довіряю.

— Ти чув про те, що сталося з графом?

— Гадаю кожен в королівстві чув. Як Калу?

Дерія відводить погляд, міркуючи над відповіддю, а тоді промовляє:

—  Вона сильна. Можливо сильніша за будь-кого. Після усього, що сталося за останній рік, це дрібниці. Гадаю її не буде в академії деякий час. Просто зараз вона переймає титул голови родини й розв'язує питання зі спадком та похороном. Хай яка сволота її батько, його не можна просто спопелити, а попіл висипати в канаву. Тож… В неї зараз достатньо клопоту.

Вони не так давно стали подругами, до того ж за дуже сумнівних обставин, та Дерія щиро непокоїться за неї. Це помітно.

—  Але її батько… —  судомно ковтнувши, вона хитає головою, — Я не знаю. Тепер я вже ні в чому не впевнена, але мене не полишає відчуття, ніби нас усіх ошукали.

— Я згоден.

Ми перезираємося, обмінюючись однаковими напруженими поглядами, й Оурен хапається за скроню й стогне, ніби від нашої розмови в нього болить голова.

— А можемо ми просто порадіти, що вбивцю впіймано й усе закінчилося? Обов’язково шукати в усьому подвійне дно?

— Ти здавався мені хоробрішим, — промовляє Кікі, з’явившись нізвідки, просто перед ним. Й, замість злякатися, Оурен розпливається в усмішці.

—  Як ти ховаєш свій запах? — питає він.

Кікі знизує плечима. З її губ не сходить змовницька посмішка.

— Роки практики, пухнастику. То ви гадаєте, що Двайра підставили та вбили, змусивши “проковтнути язика”?

— Я ні, — піднявши долоню, промовляє Оурен, — І взагалі, навіщо вам у все це лізти? Це робота слідчих — розібратися чи хтось не “допоміг” графові.

— Знаєш як кажуть: “Хочеш щось зробити добре — роби це сам”, — гмикає Кікі, — Враховуючи докази та обставини його смерті, справу, ймовірно, закриють, якщо в них не з’явиться нового приводу шукати вбивцю.

Оурен хмуриться у відповідь на її слова.

— Ти так кажеш, ніби хочеш, аби вони з’явилися.

— Я так кажу, бо теж маю сумніви у тому, що ця мерзота вирішила піти з життя з гідністю. Він міг би обрати собі легку смерть, якби мав вибір, але це… — вона хитає головою, — Ти коли-небудь бачив, як хтось помирає від задухи?

Ми втрьох вражено вирячуємося на неї, та Кікі взагалі не збентежена тим, що сказала.