9.3

Братові сподобалася компанія дівчат. Я теж, загалом, не був проти, хоч і задавався питанням де Ніал? Невже Високість вже встигла його прогнати? І, якщо так, що він встиг вичворити?

Поки ми йшли, й вона не помічала, я вглядався в її обличчя, намагаючись переконатися в тому, що вона не плакала через нього. Бо, якщо все ж так, не впевнений, що зможу стриматися. Досить вже і того, що через нього я був втягнутий у це дурне парі.

Все ж Оурен мав рацію. Не варто було давати волю емоціям та ревнощам. Якщо Високість дізнається про це, навряд колись пробачить.

Та, на щастя, не було схоже, що її хтось образив. Високість посміхалася та сміялася разом з феєю та моїм братом. Разом вони їли солодощі та пряні булочки, й пили гарячий шоколад зі спеціями, ловили рибок та дивилися виступ бродячих артистів.

Я ж здебільше мовчав, спостерігаючи за ними. Аж доки нам з Реном не настав час повертатися.

— Тобі час у ліжко, — тихо нагадую я.

Рен явно не в захваті від того, що має повертатися до палацу до кінця свята. Я також хотів би залишитися. Але сон у цьому віці надто важливий, щоб його ігнорувати. Тож ми повертаємося так, як і планували, ще раз подякувавши Величності та її подрузі за порятунок та залишаємо їм коробку тістечок, придбаних в одній з яток, на знак подяки.

— Шкода, що ми не змогли залишитися з Дерією та Кікі, — зітхає він вже у ліжку через деякий час.

— Так.

— Вони мені сподобалися!

— Обидві? — питаю я. Рен широко всміхається, й зазначає:

— А тобі подобається Дері! — від цього зауваження я знову ледь повітрям не давлюся, поправляючи йому ковдру.

— Як ти здогадався? — я не мав би хвилюватися, зрештою, він мій брат, і на додачу ще той розумака. Та аж ніяк не очікував почути це від нього.

— Бо ти постійно на неї дивишся. По-особливому! Кікі теж це помітила!

— Справді?

— Так! Знаєш, я думаю вона щось  зрозуміла. Вона так уважно розглядала наші кільця! От тільки чомусь нічого не сказала. Мабуть, їй теж сподобалося гуляти з нами!

— Мабуть, — погоджуюся я.

Чи можливо, що Рен має рацію, й бойова фея короля дійсно нас розкусила? І, якщо так, чому вона насправді промовчала? Хіба вона не мала відразу ж видати мене Високості бодай із жіночої солідарності?

Хай там як, якщо це правда, навряд вона і далі зберігатиме цю таємницю. Певно Дерія вже усе знає. Варто перепросити, поки це не вилилося у чергову образу.

За пів години Рен вже спить, і я повертаюся до гуртожитку. Та, проминаючи один з незчисленних коридорів палацу, раптом зупиняюся, почувши чиюсь розмову. Я доволі швидко впізнав перший голос. Він належав королеві.

— Як це розуміти, Фіцджеральде?! Наш син зазнав нападу, прикутий до ліжка, а ти кидаєш усі сили на захист якогось хлопчиська?! Ти загубив здоровий глузд?!

— Заспокойся, Ліано. Ти чудово знаєш, що Торн знаходиться під надійною охороною, — на відміну від неї, голос короля спокійний, рівний, — Я дбаю про безпеку обох своїх синів.

— Ти дбаєш про безпеку свого байстрюка, що, певно й отруїв Торна заради спадку! Хіба ти не бачиш? Цей напад на кладовищі просто спосіб відвернути від себе підозри!

Я ніколи не цурався свого походження, адже моє народження — не моя помилка. Й, враховуючи усе, що сталося, й ненависть королеви, ці звинувачення не мали б мене шокувати, та я однаково ціпенію, притискаючись до стіни.

Мабуть, уся справа в контрасті. В тому, наскільки спокійним та щасливим був цей вечір. До цього моменту.

— Він ледь не помер, Ліано. Припини. В тобі говорить образа, — в голосі батька — суворий наказ й приховане роздратування. Та навіть їм несила зупинити злість королеви.

— Образа?! Та невже?! Я другий рік спостерігаю за тим, як палацом розгулює підтвердження твоєї зради, наді мною сміються усі дворяни, шепочуться й закладаються на те, коли моє місце посяде твоя коханка! Мій син ледве не помер! Що ще тобі треба, щоб нарешті прокинутися?! Коли це закінчиться?! Коли нашого сина не стане?!

— Досить, — різкий тон короля будь-кого змусив би здригнутися. Я майже не дихаю, чекаючи на те, що він скаже далі, — Це зайшло надто далеко. Ми не маємо підтвердження його провини. До того ж, він не зміг би підняти мертвого такого рівня. Як і меншого. В ньому нема ані краплі некромантського дару. Сайрен мій син. Я його визнав. Ти не можеш викрикувати подібні звинувачення на весь палац. Торну це ніяк не допоможе. Ми обов’язково знайдемо справжнього винуватця. Але ти маєш…

— Що? Проявити терпіння? — гірко пирхає вона, — Тобі не здається, що я забагато проявляла його останнім часом? Ти привів його, щоб досаджати мені, і я з цим мирилася, але більше не можу, Фіцджеральде. Якщо ми отримаємо докази його провини, я наполягатиму на найсуворішому покаранні, зважаючи на його статус. І, будь певен, я переконаюся в тому, що палата Лордів мене підтримає.

За цим чуються її швидкі кроки, що супроводжує злий стукіт підборів мармуровою підлогою. На щастя, не в мій бік. Не складно уявити реакцію королеви, якби вона спіймала мене зараз за підслуховуванням.

Я чекаю, доки й батько піде, щоб напевно уникнути зустрічі, та це сподівання виявляється марним, щойно він промовляє: