5.5

— Попри те, що ти так кажеш, це не допоможе тобі зняти підозри.

— Я готовий на будь-яку перевірку, будь-де і будь-коли. Навіть просто зараз. Власне, чому б вам не викликати менталіста? Це неабияк спростило б усім життя.

Погляд короля стає похмурим. Губи стискаються у пряму тонку лінію. Йому не до вподоби те, як я поводжуся і що кажу.

— Ти — мій син, — каже він, — Перевірка менталістом — це крайня ступінь. До неї не вдаються через нічим не підкріплені підозри. Тим паче до королівських осіб.

— Мені байдуже. З мене такий самий принц, як з гобліна танцівниця.

— Нехай ти цього і не сприймаєш, але так працює закон, холодно промовляє він, — Хочеш ти цього чи ні, ти — другий у черзі на спадкування трону. Менталісти не влізатимуть у твою голову, ризикуючи пошкодити розум.

Я стискаю кулаки. Повітря в кабінеті аж бринить від напруги.

— Я цього не просив.

— Так. Ти хотів забезпечити захист брату. Це було моєю умовою. І я очікую, що ти дотримаєшся свого слова.

— Гаразд, якщо я тут не задля перевірки менталістом, то заради чого? — мені важко приховувати власне роздратування, хоч я і намагався стриматися. Нехай цей чоловік і зве себе моїм батьком, в нас з Торном ніколи не було рівних прав. Я цього і не чекав, власне. Мені не потрібне якесь особливе ставлення. Врешті, я тут з інших причин.

— До закінчення розслідування ти перебуватимеш під спостереженням. Не лише через підозру, а й тому, що ми не виключаємо, що після Торна убивця може взятися за тебе.

Я гмикаю, анітрохи не вражений, й складаю руки на грудях, відкидаючись у кріслі.

— Навіщо? Поки я живий та моєму здоров’ю ніщо не загрожує, ніхто і не подумає шукати справжнього вбивцю. Йому вигідніше тримати мене живим, щоб на мене спустили усіх собак.

— Ти не можеш знати цього напевно.

— Ну чому ж? Якщо припустити, що Торн все ж достатньо постраждав, щоб вибути з перегонів, а мене кинули до вʼязниці, шлях до трону відкривається для наступного в черзі. Якщо винуватий не він, або він захоче відвести від себе підозри, можна ініціювати напад, підставивши четвертого в черзі. І так до нескінченності. Набагато легше посісти трон, якщо тебе не підозрюють у бажанні його зайняти.

Король мовчить. Майже хвилину він уважно дивиться на мене, вивчаючи моє обличчя. Не знаю що саме він очікує там побачити. Мамині риси чи свої?

Чи не дошкуляє йому це нагадування про власну помилку? Про зраду? Королеві точно дошкуляє, і я не можу її у цьому винуватити. Не розумію, як вона живе з ним з усвідомленням того факту, що він зробив.

Мабуть, гроші та влада важливіші за гордість. Або вона переживає, що, як піде, то я зʼїм її любого сина й зроблю собі намисто з його кісток.

Хоча, якщо судити з поглядів, які вона на мене кидає, вона сама не проти зробити з моїх кісток намисто.

— Ти схожий на мене, — врешті зітхає він, і вперше за довгий час здається по-справжньому втомленим.

Здивований, я вигинаю брову, й кутик його рота сіпається від стриманої усмішки.

— Такий само гордий і впертий. Знаю, ти не надаєш забагато значення нашому кровному звʼязку. Певно не розумієш навіщо я взагалі притягнув тебе у палац і визнав як свого сина, коли міг просто допомогти тобі та твоєму брату грошима.

— Або не допомагати зовсім.

— Так, я міг би удати, що не отримував ніякого листа від твоєї матері. Або не повірити їй.

— Але ви повірили. Чому? Ви не підтримували з нею звʼязок протягом багатьох років. Вона, певна річ, не була коханням усього вашого життя. То чому? Навіщо ви втрутилися?

Я був вдячний за те, що він зробив для Рена. Він не просто надав йому прихисток, він врятував його, подарувавши йому можливість навчитися контролювати свою силу. І це неможливо переоцінити, хай які б мотиви він для цього не мав. Та я однаково не міг його зрозуміти.

— Бо не хотів, щоб ця дитина постраждала. В нашому королівстві не так багато видатних магів, щоб ними розкидатися. І ти — мій син. Твоя мати хотіла, щоб ти міг би приділяти більше часу навчанню, а не працювати день і ніч, щоб сплатити за братове навчання.

Я гмикнув, та не став з ним сперечатися.

Якби мати дійсно думала про нас, вона намагалася б зробити бодай щось. Вона не втекла б, полишивши Рена та мене напризволяще, навіть гадки не маючи як король відреагує на її раптове зізнання.

Та правда в тому, що, навіть коли вона була поруч, від неї не було особливої користі. Більшу частину часу вона пила, розважаючись з ледь знайомими чоловіками у шинках, і жаліла себе через те, що батько Рена покинув її.

Від самого народження Рена я усе тягнув на собі. Я слідкував, щоб ми мали що їсти та носити. Щоб не мерзли взимку та не страждали від спраги в місяць посухи. Потім платив місцевим чаклунам за те, щоб вони давали Рену уроки з контролю магії. Я не міг дозволити нам найняти професійних викладачів, бо вони вимагали більше, ніж я міг заробити на трьох роботах, навіть якби не витрачав жодної монети на їжу.

— Це не має зачепити Рена. Інакше я сам знайду менталіста, що доведе мою непричетність.