РОЗДІЛ 2

Сайрен

— Як ти це робиш? Це просто несправедливо, що усі дівчата в академії за тобою впадають! — стогне Ніал, котрого щойно відшила другокурсниця, й перед тим, як піти, подарувала мені сліпучу посмішку.

Я знизую плечима, й роблю ковток зі свого стакану. В таку задушливу спеку новий прохолодний напій з бульбашками був справжнім порятунком.

Ми втрьох сидимо у вітальні гуртожитку, просто біля прочиненого вікна. Ми з Оуреном на підвіконні, Ніал у кріслі.

— Що тут скажеш? — широко посміхається Оурен, обіймаючи мене за плечі з таким ентузіазмом, що я ледь не переливаю напій просто на свою сорочку, — Мій друг подобається дівчатам, так, Сайрен?

Я мовчу. Дівчата справді часто шукають моєї уваги, особливо після того, як король визнав мене своїм сином. Іноді це і справді непогано, допомагає весело згаяти час, та частіше просто дратує.

Більшість цікавить виключно мій новий статус. Хто не хоче вигідно вийти заміж за другого сина короля, навіть якщо він байстрюк?

От тільки мені це все не треба, включно з татковим визнанням. Якби я мав вибір, ноги б моєї ніколи не було у палаці. Але… Нічого не поробиш.

— Всім, та не всім, — нагадує Ніал, відкидаючись на спинку крісла з ноткою самовдоволення. Певно, не може знести відмову від останньої дівчини, на котру зазіхав. Не дивно, що вона не обрала цього засранця, — де-Нір його на дух не зносить!

Оурен зневажливо пирхає:

— Та кому вона потрібна? Звичайна розпещена принцеса. Вона взагалі від всіх, крім Торна, носа крутить. Ходить за ним, наче тінь. Певно закохана в нього по самі вуха!

При згадці про Високість та мого зведеного брата, що раптом зник з академії просто посеред навчального року, я міцно стискаю губи. Вони — останні про кого я хотів би зараз говорити.

— Або ж просто шарм нашого Сайрена на неї не працює, — гмикає Ніал, складаючи руки на грудях, — Закладаюся, я міг би закохати її в себе за місяць!

— Та ти здурів! — відповідає друг, вирячившись на нього, як на божевільного, — Вона тебе і на милю до себе не підпустить! Вона ж взагалі, крім старшого принца, ні на кого не дивиться!

Попри те, що я маю залишатися байдужим, відчуваю, як всередині мене закипає злість. І вона лише підживлюється, коли він зухвало промовляє задираючи носа:

— Ні, друже, це Сайрена вона до себе не підпустить, а в мене закохається по самі вуха, от побачите! Ще до балу ця крихітка забуде ім’я Торна, і мріятиме про те, щоб я її поцілував!

Раптом я стискаю склянку з такою силою, що вона лише дивом лишається цілою в моїй руці.

Щоб Високість мріяла про цього невдаху? Та швидше я вдягнуся в сукню на цей триклятий бал!

— То давай заб’ємося! — підбурює мене він, — Той, кого вона обере, придбає для неї сукню. І для невдахи, що програє парі!

Я шумно видихаю. Мені не варто брати в цьому участь, та цей засранець однаково не відступиться. Ще й глузуватиме з мене.

А ще одна тільки думка про те, що він підбиватиме до Високості клинці з цією самовдоволеною пикою, доводить мене до сказу. Кров кипить, пульс стукотить в мене у вухах, і я щосили стискаю вільну руку у кулак.

Ні. Треба поставити його на місце. Він не отримає її. Ані посмішки, ані поцілунку. Якщо вона кому їх і подарує, крім мого дурного брата, то це мені.

— Гаразд. Гадаю тобі личитиме рожева, з рюшами, — на моєму обличчі з’являється загрозливий вишкір, — Готуйся до візиту модистки. 

— Ви що, серйозно? — питає Оурен, переводячи шокований погляд з мене на Ніала і назад, — Та ну, а як вона ж вас обох відшиє? Обидва в сукні вдягнетеся? А фасон хто підбиратиме? Її Високість?

Після його слів у вітальні запановує тиша.

Так, дарма ми не розглядали цей варіант. Але виклик вже прийнято. Я не забиратиму слів через трусість. І Ніал, яким би не був бовдуром, також. Тож я обертаюся до Оурена і спокійно кажу:

— Ти обереш.

— Що? — його медові очі збільшуються, й дивляться на мене так, ніби я запропонував йому станцювати зі мною на балу. Хоча я впевнений у тому, що навіть це не вразило б його аж настільки. 

— Якщо до балу Високість не обере жодного з нас, ти обереш для нас сукні.

З мить Оурен мовчки витріщається на мене, то розтуляючи, то стуляючи рота, мов риба, яку витягнули на берег, а тоді раптом спалахує та промовляє:

— Чудово! Не можу дочекатися, коли ви, два бовдури, зганьбитеся на всю академію. Може підшукаємо вам кавалерів. Бо жодна нормальна дівчина після цієї вистави не буде мати з вами справи.

Ми з Ніалом похмуро дивимося на нього, та не заперечуємо.

Звісно, жоден з нас не палає бажанням насправді дефілювати в сукні від мадам де-Ільо головною залою академії. Тож доведеться попітніти, й таки розтопити серце Високості.

Так, вона мене не любить. Можливо навіть ненавидить, враховуючи її реакцію. Та ненависть краща, ніж байдужість. Ненависть — це почуття. А почуття мають схильність змінюватися.

Ненависть можна перетворити на кохання. Або з принаймні закоханість. Цього вистачить, щоб вона пішла зі мною на бал. Врешті, це не неможливо. Хоча Оурен, мабуть, зовсім іншої думки.