Глава 26

Сьогодні не було репетицій, концертів, тренувань. Головний хол концертного комплексу прикрашали портрети Вайна Сімпо, жалобні стрічки, записки із прощальними словами від фанатів. Офіційна версія – зупинка серця. Рем не виходив на зв’язок з тієї самої розмови. Я не стала його турбувати і вирішила зайнятися своїми справами. Сьогодні мало відбутися прощання з Вайном і артисти були відсутні майже повним складом. Мою ж роботу ніхто не скасовував. Завтра буде концерт, виступ на згадку про Вайна, а тому всі підсобки були забиті персоналом. Настрій у всіх був поганий. Шепталися по кутках про Вайна і про втрату для музичного світу, про те, що він виглядав здоровим і так раптово пішов... Про те, що на нього чекало велике майбутнє. Я все більше і більше поринала у спогади про Вайна і про той самий день, коли трапився напад. Ніхто ту істерику не згадував і починало здаватися, що її не було. Я саме брела коридорами в комору, коли невідома сила ривком потягла мене вбік. 
- Не кричи, - почула я тихий шепіт Рема у темряві. 
Ми опинилися в тісному просторі підсобки, точніше навіть комори для різноманітних дрібних ремонтних матеріалів. Тут не було спеціальних замків на дверях. Прості допотопні двері, що „відповзали“ в стіну при дотику до них. 
- Я б і не змогла, - пробурмотіла я у відповідь, - я вже майже померла від інфаркту. Що сталося? Чого ти так поводишся? 
Рем активізував двері, і ті зачинилися. Ще трохи й увімкнулися датчики світла. Зеянин виглядав стомленим. Під очима залягли тіні. Ясна річ, що після того, що сталося вночі, він не спав. Я теж не спала, але я не втратила друга. 
- Тіна, ти мала рацію. Відбувається якась нісенітниця. 
- А точніше? - я примружилася, паралельно з бесідою, регулюючи яскравість ламп, коригуючи датчик безпосередньо через чіп. 
- Всі записи про перебування Вайна в лікарні стерті, - добив мене Рем. 
Він притулився спиною до стіни, схрещуючи на грудях руки. Я відключилася від взаємодії з чіпом і задумливо почухала кінчик носа вказівним пальцем. 
– Це конфіденційна інформація, – припустила я, – тобі її могли і не розкрити. Ти ж не родич. 
- Не родич, - погодився Рем, - але серед охорони маю своїх людей... 
- Пірс? 
Рем не відповів, тільки нервово смикнув куточком рота. Якщо згадати, як ці двоє спілкувалися, то не дивно, що пегасець міг посвятити свого підопічного в подробиці смерті його друга. Не вірити Рему я не мала причин. І якщо врахувати, що Вайн був сином одного з медіамагнатів Зеї... то стерті дані говорили про щось дуже серйозне. 
- Можливо, це помилка? Глюк? - З надією в голосі промовила я. 
А якщо не глюк, тоді що? Епідемія? Змова? Соціальний експеримент? Та що завгодно! Чуйка мене не підвела. Я знала, що справа тут нечиста! 
- Зараза, - зітхнула я, - можна спробувати залізти в систему стеження клініки... Вони зберігають записи на серверах... 
Мій візит до клініки був нещодавно тому відео ще могло зберегтися. Я навіть губу закусила, уявляючи як нишпоритиму в світі нулів і одиниць, шукаючи відгадку... 
- Тіна! - Рем обурено смикнув мене за руку. - Давай домовимося, що ти на жодні сервери не полізеш. 
Я виринула з роздумів і подивилася на зеянина. Чого так нервуватись? Він виглядав якимсь настороженим і нервовим, ніби я сказала, що піду чистити зуби гамарайській акулі! Ось їй зуби чистити не можна, вони отруйні, а тут просто невеликий зломчик. 
- Чому не полізу? - Здивувалася я. - там все просто, як у грі...
І справді чому? Я люблю, вмію, практикую. Захист там пльовий. Це не приватна клініка, а держустанова якій завжди бракує фінансування. Там і антивіруса гідного немає, що говорити про код безпеки. 
- Тому що ми поняття не маємо, що відбувається? - з глузуванням припустив Хальмі. 
- От і дізнаємось! 
Мене вже трохи трусило від напруги. Я вже представила стратегію злому системи безпеки, отримання доступу до записів із камер стеження... Та там роботи на годину від сили! 
– Ти ненормальна. 
Голос у Рема пролунав дивно. І погляд дивно затьмарився. Губи розтяглися в кривій усмішці. Я настільки пішла у свої роздуми, що не відразу відчула зміни в його поведінці. Він, як у сповільненій зйомці, потягнувся до мене, нависаючи, затуляючи від світла лампи. А я продовжувала вирячитися на нього зовсім відчуженим поглядом. До мене навіть не відразу дійшло, що Рем підняв мене над підлогою і обережно придавив до стіни, щоб дивитися мені просто в очі. 
- Я можу зламати їхню систему захисту, - навіщось брякнула я пошепки. - Це не складно ... Можеш поруч постояти для захисту. 
Договорити він мені не дав. Тут я затупила ще сильніше, ніж в авто. Піддалася цьому натиску, відповідаючи на поцлунок. Почуття було таке ніби мене з усієї сили кинули в ополонку. Якщо бути чесною, то мене так накрило вперше. І якщо наш поцілунок у клубі можна було списати на алкоголь, то зараз я діяла без будь-яких стимуляторів. Творила дурниці усвідомлюючи це... 
І я не впевнена, куди б завів нас цей спалах пристрасті якби не тихий шурхіт. Двері тихо від’їхали, демонструючи застиглого на порозі прибиральника. На наше щастя це був робот, а вони не оснащені сенсорами та датчиками так що ні чути, ні бачити до ладу не могли. Швабра на колесах просвітила нас інфрачервоним оком і застигла, ідентифікуючи живий організм перед собою. Рем швидше зорієнтувався і відпустив мене, дозволяючи вільно сповзти по стінці, а потім взагалі загородив собою від прибиральника. Поки я розгублено витріщалася на зеянина, він уже видав:
 - Чотири тисячі феєрверків для шоу буде достатньо?
 І погляд на мене такий стомлений. 
- Потрібно не менше п’яти, а краще шість, - видала я таку ж дурницю. 
- Ідеально, - кивнув Рем - обговоримо у залі на сцені? 
І повернувся до робота, залізяка покірно від’їхала убік, поступаючись дорогою. Рем потягнув мене за руку геть із підсобки. 
- Я майже впевнений що ти все ж таки полізеш перевіряти записи в клініці, - зітхнув він, повертаючись до мене. 
Я, скажімо так, не відійшла від очманіння після поцілунку, а тому змогла тільки розсіяно кивнути. 
- Тоді я справді постою поруч. Так мені буде спокійніше.
А мені не буде, подумалось мені. Що я накоїла знову? Що зі мною таке? Я на роботі, довкола повно камер. Ще пару днів тому я сама доводила Рему що він мене не цікавить і нам не по дорозі, а сьогодні вже висіла на його шиї. Мені не подобалась ця тенденція. Мене врятувала Різа. Бережи її небо.
- Тіно! Тіно. Ти де загубилась? - пролунав її голос у навушнику.
Це був канал одностороннього комунікатора, тому мене вона не чула. А ось Рем голос Різи почув. У Хальмі тех ожив комунікатор, у артистів сьогодні був насичений день. Я обережно витягла свої пальці з його долоні. Рем спохмурнішав.
- Я прийду по тебе ввечері, - коротко промовив він, - дочекаєшся мене?