Глава 18

Можна було б і роздрукувати сніданок, але по- перше їжа з кухонного перетворювача на смак як ноги, а по- друге, мені потрібно було заспокоїти нерви. З’їдене на ніч відро морозива спричинило в мене безсоння, а потім тривожні й невиразні сни. І в голову лізли думки про Грега... і чип. Мені не давала спокою ця знахідка. А сказане Різою ще більше розохотило мою фантазію.
А ще мені снився Кай. Його холодний погляд, відчинені двері готельного номера і дівчина в потворно еротичному вбранні. Я навіть обличчя її вже не пам’ятала. Так, грудастий манекен у рюшах.  Скільки минуло з дня нашого розставання? Тиждень? І він навіть не намагався мене відшукати. Не знаю тішило мене це чи засмучувало, але хотілося б трохи більше емоцій з його боку... Але це за умови, що я хоч щось значила в житті цього чоловіка...
А потім мені наснився Рем. Той самий, в напівтемряві, яким я його побачила вперше. Оповитий серпанком неонових вогнів. З лукавою посмішкою на вустах. Його руки обійняли, відвертаючи від Кая, який став теж безликм маревом. Навколо тріпотіли крилами пустельні метелики... Гудів вітер над пісками. 
— Хочу тебе вкрасти, — почувся його муркотливий голос.
Сон продовжився тим самим, що могло б статися, якби я все ж таки „ вкралася“. Такий сором мені наснився вперше. Я прокинулась в шоці від себе та своєї наскріз збоченої фантазії. Наче в реальності нічого не зробила, але всеодно відчувала себе наче спіймана на гарячому злодюжка.
— Їжа! — замогильним голосом загарчав Міро і, зображуючи зомбі, ввалився в кухонний блок.
Хоча, на зомбі Міро був схожий не тільки витягнутими вперед руками, а й пикою. Та й комплекція відповідна. Безсонні ночі й життя в стресі нон- стоп усе ж позначилися на моєму другові, і вітаміни та кофеїн уже не рятували. Схоже, я маю приблизно такий самий вигляд. Бліда, сонна, похмура. Але, в операторській візуальників обстановка спокійніша, ніж у закулісному тераріумі. На нашому з Міро блідому тлі навіть Шуша виглядав бадьоро й активно. А він вранці був особливо «вертким». Ось як повис на моєму стегні годину тому, так і висів там. Фіг відірвеш, вчепився як у рідну... Може, теж зголоднів?
— Ще трішки почекай і будемо снідати, — посміхнулася я другові й потріпала його по зеленому чубчику.
Міро показово поплямкав і поплентався до кавоварки. І в нього, і в мене була гостра неприязнь до надрукованої їжі. Після життя в притулку, де витрачалися на поживність страв, але плювали на їхній зовнішній вигляд, їжа — вид мистецтва. Тільки на відміну від мене, Міро кулінарія не давалася. І в підсумку мій друг пристрастився до їжі на виніс. Я була більш успішною у справах кухонних. А коли я нервувала, то починала пекти і кашоварити з потрійною силою. І Міро це помітив.
— Чого ти зранку така здиблена?
Я надала своєму обличчю максимально безтурботного вигляду і полізла відкривати духовку, де допікалися кекси. І чим я себе видала? А?
— Не виспалася.
— Еротичні сни дошкуляли? — і Миро гиденько посміхнувся. — хто фігурував? М?
Я демонстративно дістала деко з духовки і шльопнула його на стіл. Шуша обережно відкрив одне око, оцінив обстановку і знову впав в анабіоз. Задзижчала кавоварка. Міро меланхолійно налив собі кави, голосно відсьорбнув окропу і знову втупився на мене.
— Якщо ти не вгамуєшся, то я тебе стукну, — буркнула я і вручила другу кекс. 
Міро підношення прийняв і тут же відгриз половинку. Пожував. Засунув залишки в рот і схопив наступний. Я переклала залишки кексів на блюдо і поставила на стіл. Схопила свою каву. Вмостилася на табурет.
— Зла ти, нервова. Вигуляти тебе потрібно, розвіяти. — протягнув Міро, опускаючись навпроти мене за стіл.
— За вітром? — хихикнула я і теж відпила кави.
 — Настільки вбивче проведення часу я не планував — знизав плечима зеянин, — але розтрусити тебе не завадило б. Шопінг? Клуб?
— Відчепись. Який клуб? Я якщо почну танцювати, то розсиплюся.
Я нервово прибрала з очей гривку. Згадування клубу і танців мене нервувало. Міро наче думки мої читав... Чи сни бачив.
— Клуб можна той самий, — усміхнувся Мир, — а якщо твою тушку спакувати в тісну сукню, то ти цілком собі зможеш функціонувати і, можливо, знайдеш того, хто підніме тобі настрій. Пора б уже... Скільки киснути можна?
Задовбав. А ранок так добре починався. Я показово потягнулася до дека, що стояло біля плити. Міро зубоскалити перестав.
— Дивовижні кексики, — поспішно промовив мій друг, — Що тут шоколад чи родзинки?
— Щуряча отрута, — похмуро буркнула я.
— Ой! Мої улюблені! — вигукнув хлопець і голосно хлюпнув кави з чашки, — обожнюю присмак отрути вранці. Звір, хочеш отрути?
Простягнув шматочок кексу Шуші. Шуша розплющив око і клацнув зубами. Міро знизав плечима і закинув крихти до рота.
— Він ще сонний і кекси пахнуть неприємно, — пробурмотілала я, відсторонено дивлячись у чашку.
— Ти про кого зараз говориш?
— Про Шушу - продовжила віщати я, погладжуючи звірка по голові, — Ти йому простягнув шматочок кексу, а запах шоколаду Шуша на дух не переносить. Я варю йому Шикао. Його цей запах заспокоює, вона пахне домом...
І кивнула в бік кухонного комбайна, де в паровій камері готувалося дві гілочки пустельної колючки. Зловила на собі ошелешений погляд Міро.
— Що?
— Чиїм домом пахне ця хрінь? Тіна ти мене лякаєш.
Я застигла і знову глянула на пароварку. Чому я подумала про дім? Я слухала Міро, задумалася, вдихаючи пару від варіння Шикао, і в голову прийшла думка, що так пахло вдома...
 — У нас із тобою вдома пахло гноєм і тугою. І ця моторошна рослина водиться тільки на Зеї...
— У пустелі, — пробурмотіла я і прибрала руку з голови Шуші.
Міро підхопився на ноги і ткнув у Шушу пальцем. Ми з Шушею переглянулися. Мені теж було не по собі, але страху я не відчувала. Просто розуміла, що шкоди Шуша мені не завдасть... а він просто...
— Це все воно! Воно пробралося тобі в голову... воно захопило тебе! Ми приречені!
Міро навіть руки заломив, схопився за голову, відскочив до вікна. 
— Схоже, мене справді уматерили, — зітхнула я, — треба зателефонувати зоологу.
— Цю тварюку потрібно утилізувати!
— Нікого ми утилізовувати не будемо. Я нічого страшного не зробила. Горла тобі не перегризла, у вікно не вийшла...
— Це поки що.
— Не драматизуй...
Що вчора говорив зоолог? Що в матері з личинкою утворюється особливий ментальний зв’язок на базі електромагнітних хвиль?
— Що?
— Зоолог казав, що личинка і мати мають ментальний зв’язок.
— А ти тут до чого?
— А в мене випромінювач у мозку. Можливо Шуша не заліз у мою голову, а просто зловив хвилю?
— І ти вважаєш це нормою?
— Ні. Але погодься, я і раніше нормальною була з натяжкою.
— Святі котики! — закричав Міро і вийшов геть, — піду встановлю блокування на двері в спальні. А то твоє пустельне чудовисько і до мене добереться... Почне читати думки. Впроваджуватися у свідомість.
— Навіщо Шуші психологічні травми? - пробубнила собі під ніс я, — твоя свідомість зламає мозок будь- кому при вході.