Розділ 10

Сніжана дивилася на скляну пробірку, що так турботливо зробив для неї Мудрик, і просто не могла повірити, що нарешті їй вдалося досягнути результату, якого вона прагнула протягом усього свого життя.

Завдяки крові чоловік з імунітетом, вона таки змогла досягнути стабільної формули, що діяла, принаймні на експериментальних заражених мишах, яких вона принесла з лісу.

Звісно, не варто було радіти передчасно, оскільки неможливо передбачити, чи її антидот подіє й на людей. До того ж, ефект даного препарату міг виявитися вельми непередбачуваним для тих, хто заразився давніше.

Та все-таки нарешті з’явилася надія на те, щоб позбавити світ від страшного вірусу та розпочати повноцінне відродження людської цивілізації. Якщо антидот діятиме, вони всі перестануть залякано ховатися за стіною та повноцінно розквітнуть.

От тільки чи діятиме даний препарат? Щоб з’ясувати це, потрібно було протестувати його на заражених людях.

— Я б хотіла піти сьогодні на полювання поза чергою. Сподіваюсь, це не стане для вас проблемою? — запитала Сніжана у своїх співмешканців за сніданком.

Їхній раціон не міг похизуватися різноманіттям. Враховуючи обмеженість існування в чащі лісу, де кожен вихід з дому ставив життя під загрозу, а також кількість групи, доводилося задовільняти свої потреби мінімумом харчів і накидати кожному маленькі порції. От і зараз усі восьмеро людей мусили доїдати приготоване кілька днів тому рагу з упольованим диким кабаном.

— Чого це раптом у тебе виникло таке бажання? — одразу ж насторожився Бурчун, відірвавшись від своєї дерев’яної тарілки та втупившись у дівчину поглядом, сповненим підозри та тривоги.

За час, протягом якого Сніжана жила з братами, вони всі встигли добряче один до одного прикіпити. Спільний побут і щоденна загроза смерті зблизила їх так, наче дівчина була ще одним повноцінним членом їхньої сім’ї.

Саме тому дівчина навіть не думала брехати та чесно відповіла про свої мотиви. І хоч жоден з братів і не був особливо зацікавлений у її ініціативі, але вони все ж розуміли, наскільки важлива ця місія для неї й тому підтримували дану авантюру.

Тому й зараз Бурчун погодився супроводжувати та страхувати Сніжану в лісі, де протягом звичного полювання вона постаралася б знайти хоч одного зараженого та вистрілити в нього стрілою з антидотом на кінці.

От тільки цього разу, як на зло, ніхто не трапився на їхньому шляху.

— Ну що, повертаймося? — незадоволено запитав чоловік через годину.

Сніжана хотіла було кивнути та повернутися наступного дня, як несподівано почувся пронизливий дівочий крик з благанням про допомогу. Діючи на рівні інстинктів, дівчина кинулася в той бік, вихоплюючи з-за спини стрілу та натягуючи тятиву, готуючись у будь-який момент вистрілити.

— Куди ж ти..? — почав було Бурчун, але потім усвідомив, що жодні його слова не здатні зупинити цю добросердечну шибайголову.

Єдине, що йому залишалося, було побігти слідом, тримаючи напоготові сокиру, щоб не дозволити нікому напасти на Сніжану зі спини.

Та сама дівчина знаходилася на галявині за двісті метрів від них. Тендітна юна білявка стояла, притулившись спиною до спини значно вищого за неї чоловіка. Щоб відлякати дюжину зомбі, вони двоє махали з боку в бік запаленими смолоскипами, але одразу ставало очевидно, що ті от-от згаснуть, так що нічого вже не зможе урятувати цих двох.

Оцінивши ситуацію, Сніжана почала методично стріляти по монстрам, цілячись у їхні кінцівки. Щойно стріли з антидотами на кінці потрапляли в руку чи ногу, зомбі падали на землю та починали звиватися від болю — препарат справді діяв і розпочинався процес зворотнього переходу.

Двійка чужинців, поза всякими сумнівами, аж ніяк не сподівалася на несподівану допомогу. Вони шоковано повернулися до своєї рятівниці та відчули ще більше приголомшення, коли впізнали в хоробрій лучниці Сніжану — ту саму людину, заради якої вони вийшли за безпечні межі ОЧР, наражуючи власні життя на смертельну небезпеку.

Самій дівчині також знадобився час, щоб добре розгледіти їх і усвідомити, що перед нею не хто інший, як Максим і Аліса. На очах виступили сльози, які просто неможливо було стримати від тих бурхливих емоцій, що охопили її в душу в той момент.

— Сніжко…

Одне слово, що вихопилося з уст Максима, змусило лавину зірватися, так що дівчина більше не стримувала себе, а кинулася в обійми свого коханого.

— Я не думала, що ще колись тебе побачу, — тремтячим голосом зізналася Сніжана, притуляючись до Максима і бажаючи зупинити цю солодку мить возз'єднання, щоб більше ніколи не відриватися від коханого.

— Я не міг цього допустити, — палко відповів чоловік, так само насолоджуючись присутністю найдорожчої людини поруч. — Навіть якби ти була б на іншому кінці світу, я б не зупинився та дійшов аж туди. Ти потрібна мені, наче свіже повітря. Без тебе життя не має сенсу.

Звісно, Максим і раніше зізнавався Сніжані в коханні, але це були найбільш зворушливі слова, які він коли-небудь адресував їй. Хоч звучали вони претензійно та пафосно, проте кожне з них було сказано від щирого серця.

Та хоч близькі возз’єдналися, але майбутнє все ще було невизначеним і тривожним. Насувалися нові проблеми.