Розділ 6

На вулиці панувала неприємна сира погода. Раз за разом здіймався різкий вітер, шарпаючи тих, хто не став відсиджуватися вдома в таку пізню пору.

Говорячи відверто, Максим би з величезним задоволенням провів цей вечір удома, у теплих обіймах своєї коханої. Проте Сніжана зникла, а йому потрібно було знайти її за будь-яку ціну.

Оскільки єдиною, що зголосилася допомогти йому в пошуках, стала колега його нареченої, то саме до неї він і вирушив, щоб обговорити подальший план дій.

Звісно, зручніше було б розташуватися в його будинку, проте там жив і його батько, а його увагу не варто було привертати. Хоч Микола Вовченко й добре ставився до обраниці свого сина, але раціональність завжди перемагала в ньому емоції, тому порятунок «можливо загиблої» людини не здавався йому пріоритетним завданням. На перший погляд, це могло здатися справжньою жорстокістю, проте посада міністра безпеки вимагала холоднокровності та рішучості, бо порятунок більшості часто вимагав жертви меншості.

Народившись в одній з найбільш забезпечених сімей ОЧР, Максим ніколи особливо не задумувався про те, як живуть менш забезпечені люди. Їхня з батьком робота полягала на тому, щоб охороняти мирне населення від зовнішніх загроз, та соціально-економічні проблеми жодного разу не турбували його.

Тільки зараз, підіймаючи сходами старезної багатоповерхівки, у якій мешкала Аліса, Максим уперше зрозумів, що ОЧР варто передивитися пріоритети та більше сконцентруватися на благополуччі громадян. Чоловік дав собі тверду обіцянку, що обов’язково активно візьметься за вирішення цієї проблеми, коли розбереться з поточною справою.

Раніше Максим ніколи не особливо не спілкувався з Алісою та бачив її виключно в лабораторії, тому йому важко було припустити, чого очікувати зараз, у неформальній обстановці в неї вдома. На роботі вона завжди поводилася сконцентровано та спокійно, що наводило на думку, що й у помешканні її пануватиме порядок, але реальність виявилася геть іншою.

Кімната дівчина більше нагадувала склад, ніж місце для життя. Приміщення було перенасичене горами абсолютно хаотичних речей, більшість з яких не належали до щоденного ужитку, а були скоріше артефактами часів до апокаліпсису.

Сама ж Аліса зустріла його, закутана в закудланий яскраво-рожевий халат на кілька розмірів більше та раритетні капці у формі кроликів, які виробляли ще в період до апокаліпсису.

— Сімейна реліквія, — коротко пояснила дівчина, побачивши його особливе зацікавлення у своєму взутті, а тоді жестом запросила зайти досередини.

Максим кивнув і, намагаючись ігнорувати хиткі згромадження довкола, пройшов до ледве помітної хиткої канапи, де й сів. Алісі ж місця поруч вже не вистачило, тому дівчина вирішила вмоститися прямо на підлозі.

Оскільки вони доволі погано знали одне одного, то не стали вести жодних загальних бесід, а одразу перейшли до того, заради чого вирішили зустрітися.

— То з чого думаєш розпочати? — запитала дівчина.

— Я думав, що перш за все варто переглянути відео з камер спостереження у будинку Сніжани. Цілком імовірно, що там можна побачити щось корисне.

Аліса похитала головою.

— Я вже думала про це. Та виявилося, що за той день їх усі було видалено. Очевидно, викрадач добре знав свою справу та потурбувався про те, щоб знищити докази, що могли б вивести нас на нього.

— Отже, зачіпок у нас немає?

— Чому ж? Є. Хоч відео і було видалено з комп’ютера, проте мені вдалося виявити, що на головному сервері міністерства безпеки залишилася резервна копія.

Уперше за час цієї розмови у душі Максима загорілася надія. Якщо все справді так, як описала Аліса, то йому точно вдасться отримати те саме відео. Як син міністра безпеки, він ще в дитинстві знайшов спосіб пройти через систему захисту на комп’ютер батька та налаштував собі віддалений доступ до всіх його ресурсів.

Максим дістав з рюкзака портативний комп’ютер, що завбачливо прихопив з собою. На те, щоб відновити втрачені файли, знадобилося трохи часу, проте врешті-решт йому таки вдалося знайти відео з того рокового дня.

Було важко дивитися на те, як до квартири його коханої людини вривається безжалісний амбал, а тоді виносить звідти тіло без свідомості. Кулаки Максима стискалися від безсилої люті. Аліса ж сиділа поруч і ледве не плакала.

Коли відео добігло кінця, Максим перемотав до моменту, коли обличчя нападника було видно найкраще, і запустив програму, здатну розпізнати людину з бази даних усіх зареєстрованих мешканців ОЧР. Таким чином, їм вдалося дізнатися, що даний чоловік, відомий під кличкою Єгер, уже не раз знаходився під слідством, але постійно дивом справи виявлялися закритими ще до суду.

— Треба негайно йти до цього типа.

Сповнений рішучості та запалу, Максим рвучко підірвався з місця, але швидко був зупинений Алісою, що, на диво, міцно вхопила його руку та змусила знову сісти.

— У чому справа? — обурився чоловік, геть не розуміючи поведінку дівчини, що ще нещодавно запевняла його, що на всі сто відсотків готова підтримати його в порятунку Сніжани.

Аліса скрушно похитала головою, наче їй доводилося мати справу з геть дурненькою дитиною, якій ще належало навчитися розуміти очевидні речі.

— І ти думаєш, що цей бандюк от так просто тобі щось розповість? У неформальній бесіді вивідати шансів нуль, а якщо притягнути офіційні структури, то у справу одразу ж втрутиться Ірина та зробить усе, щоб ми не дізналися правду.

Задумавшись над словами Аліси, Максим був змушений визнати, що вона мала рацію. Звісно, не хотілося вірити, що покійний президент ОЧР приютив у себе на грудях таку підлу змію, проте інтуїція та попередні спостереженні все ж переконували його, що Ірина належить до особливо небезпечних гадюк.

— Що ти тоді пропонуєш? Не можу ж я просто полишити цю справу та сісти склавши руки! — розпачливо вигукнув Максим.

Очі Аліси загорілися шаленим блиском, а на обличчі несподівано з’явилася хитра посмішка хижачки, якої годі було чекати від такої показово-правильної дівчини.