Частина двадцять друга

*****

Глава 22

Час йшов зрадницьки повільно. Мені хотілося не чекати завтрашнього дня, а скласти всі іспити вже тепер. Сидіти над книжками було просто нестерпно. Мені здавалося, що прочитай я ще хоч одну сторінку, і ефект вийде зворотний - я все забуду. Тож закривши всі конспекти й малюнки, я потягнулася в кріслі, позіхнувши. Як же мені хотілося нарешті просто виспатися! Я поїду з міста і зможу насолоджуватися тишею і спокоєм.  І ніхто, жодна жива душа не зможе мені дорікнути в тому, що я годинами лежу в ліжку і нічого не роблю. Цей відпочинок я заслужила. Я вкотре згадала про Влада. Так, звісно, немає сенсу приховувати, що я не чекаю цієї зустрічі. За час, який ми з ним не бачилися, він став мені ще ближчим і ріднішим. А головне - дорожчим. Здавалося тепер, я розуміла чітко ціну всьому, що відбувалося з нами раніше. Я заплющила очі й відкинулася на спинку крісла. Залишилося зовсім не багато, останній ривок. І він має бути гідним завершенням усього, що я робила протягом цього року. У кімнаті стояла абсолютна тиша, і я могла чітко чути цокання годинника на своєму зап'ясті. Раптовий телефонний дзвінок змусив мене здригнутися.

- Алло?

- Джанет? Здрастуй, як ти? - промовив стривожений, знайомий голос.

Це був Грегорі.

- Чудово. Завтра захист, я готувалася. Що там у тебе?

- Якщо в тебе є час, ми можемо побачитися, і я все розповім особисто.

Сказати по правді, у мене не було бажання зустрічатися з ним після того випадку. Я досі намагалася зрозуміти і виправдати його вчинок, який він так і не пояснив.

- Якщо чесно, я сьогодні зайнята. Хочу все приготувати, щоб бути впевненою. Мені ще речі збирати. Чому ти не можеш розповісти тепер?

- Послухай, ти вибач мені за мою поведінку тоді. Я був трохи не в собі, тому...

- Чому, Грегорі? Я намагалася зрозуміти, чим могла зачепити тебе. - Запитала я його, не даючи договорити. Бо знала, що він спробує уникнути відповіді.

- Зараз я не можу відповісти на це запитання. Але думаю, скоро все проясниться і стане на свої місця.

- Ти говориш якимись загадками. Що проясниться?

Я чула в трубці його напружене дихання.

- Джанет, ти багато чого не знаєш. А якщо колись усе ж таки наважишся мене вислухати, сама не захочеш залишитися поруч.

Ці слова чомусь мене зачепили. Значить, у нього є таємниці, які можуть поставити під загрозу мою довіру?

- Доти, доки ти не почнеш говорити, все як є, я не зможу тебе зрозуміти. Хоч як би намагалася.

- Я не тому подзвонив.

- Звичайно, слухаю тебе.

- Пам'ятаєш, ти казала, що бачила ту дівчину з малюнків?

- Ти серйозно? Ми ж ніби як змінили тему.

- Не зовсім. Ця інформація мені дуже важлива.

Я зітхнула. Мені було прикро, що він зовсім не довіряє мені.

- На міському вокзалі, я ж казала тобі.

- Вона кудись їхала? Ти не бачила цього?

- Грегорі, я не стежила за нею. Вона стояла так, ніби чекала когось. Ну, або щойно приїхала. З нею не було речей. Принаймні, я їх не бачила.

- Дякую, Джен. Я все ж сподіваюся зрушити з цієї «мертвої точки».

- Я теж. Тому як я думала, ти мені віриш.

- Послухай...

- Немає сенсу виправдовуватися. Це твоя справа. Тільки твоя. Мені потрібно готуватися, тож удачі.

- І тобі...

Я поклала слухавку. Він хотів сказати щось іще, але вислуховувати виправдання мені хотілося найменше. До того ж, у його словах не було ні краплі щирості. Тепер я воістину дивувалася, і одночасно з тим аналізувала сказане сестрою. Але ж вона зовсім не знала Грегорі, хіба що з моїх слів. Але при цьому так точно описала його. На мій жаль, вона мала рацію - він зовсім не підходив мені. Замість колишнього захоплення і впевненості в нашому майбутньому, тепер було лише розчарування і досада. Я скоріше відчувала до нього відразу і злість, ніж симпатію. Про кохання не могло бути й мови. Валері, моя молодша улюблена сестра всіма силами намагалася захистити мене, а я не розуміла. Так дивно... чому саме сьогодні до мене приходить каяття і почуття вдячності до тих, кому я не надавала значення раніше? Може тому, що я стала старшою ще на рік, а може просто обпеклася на своїх помилках. Не знаю. Ось тільки висновки для себе я зробила. Не потрібно сліпо вірити тому, кого не знаєш. А це стосувалося і Влада. Я маю брати гору над своїми емоціями та почуттями. І, напевно, це б навіть подіяло, ось тільки тепер я зрозуміла найголовніше. По-справжньому, я покохала тільки один раз. І це сталося не минулого літа, а зовсім недавно, біля багаття на лісовій галявині.

*****

Уже майже тиждень від Дженніфер не було жодних звісток. У голову лізли різні думки, але я завжди гнав їх. З нею не могло нічого трапитися, просто тому, що через стільки років, вона все ще жива. У мене не було можливості зв'язатися з Дженніфер. Її телефон був відключений. Тому залишалося тільки чекати. Уже вкотре я повертався у своїй пам'яті в ті далекі часи, коли ми щиро були щасливі. Тепер же все перетворилося на боротьбу за це примарне щастя. Від колишнього спокою не залишилося й сліду. Чи міг я подумати, що зустрівши її тепер, втрачу все те, що було між нами раніше. Але ж як показав час - розлуку легше перенести, ніж байдужість. Напевно, вона ніколи не любила мене. Шкода, я почав розуміти це тільки зараз. І в цьому місті вона опинилася лише тому, що шукала Грегорі. Тепер її мета Вікторія. Ось тільки я, ніколи не був її метою і сенсом. Ніколи. Чомусь я згадав про Джанет. Ту саму, милу дівчинку, з якою нещодавно познайомився на вузькій лісовій стежці. Вона була інша. З нею мені було легко і добре. Я міг годинами говорити про всякі дрібниці, і мені не було нудно. Просто тому, що вона щиро раділа нашим зустрічам і чекала на них. Її очі зовсім не були схожі на очі Дженніфер. У них не було навіть натяку на підступність та інтриги. Вона здавалася мені наївною дитиною, яка, схоже, вперше у своєму житті покохала. Я помітив це давно, ще тоді, коли вона намагалася невміло приховувати свої емоції. Тепер я відчував через це провину перед нею. Бо сам для себе ще не визначився, чого хочу в цьому житті.