Частина двадцята

*****

Глава 20

Спостерігаючи за вуличним рухом і людьми, що снують по вулиці, Дженніфер монотонно помішуючи ложкою чай, сказала:

- Я завжди казала, що Грегорі дорого мені коштуватиме.

Вони сиділи на відкритій веранді ресторану, обговорюючи останні гнітючі звістки.

- Як же він швидко про все здогадався.

- Я й не міг припустити, що вони знайомі.

- Який тісний світ, і як багато в ньому посередників. А тепер ми дізналися, що одним із них є твоя подруга.

- Вона ні в чому не винна, Дженніфер. Просто ще не знає, з якою людиною має справу. Згадай, як він поводився з твоєю сестрою. Ніхто й подумати не міг.

- Ти можеш захищати її скільки завгодно. Але прошу, не втручайся сюди мою, вже покійну сестру.

Влад пильно подивився на дівчину, а потім перевів свій погляд на галасливу вулицю.

- Таке могло трапитися з кожним, і ти маєш це розуміти. Я не намагаюся довести тобі, що Грегорі не винен у її смерті. Але таких як він дуже багато, і ти не могла вберегти Стефані від усіх.

- Тому я й хотіла, щоб вона завжди була поруч. У сім'ї, де ніхто й ніколи не зможе заподіяти їй зла. Чому тоді цей вибір був не на мою користь? У чому я помилилася, скажи? Можливо, я не давала їй головного - щастя?

Хлопець упевнено похитав головою:

- Ні. Вона була щаслива. Я пам'ятаю ці палаючі очі як тепер. У цьому немає твоєї провини, так розпорядилося життя.

- Я не повинна спускати з нього очей. Сьогодні він говорив про якусь зустріч, а потім подзвонив Джанет і сказав про злом. Я вважаю, він щось шукає, і боїться, що його розкриють. Але ось що?

- Гадаю, ти надаєш йому занадто великої значущості.

- Владе, я відчуваю, що він знає набагато більше, ніж каже. І я обов'язково заволодію цією інформацією.

*****

- Валері? Ну, нарешті! Розповідай, як усе пройшло? - накинулася я на сестру, щойно вона підняла слухавку.

- Просто чудово! Дякую тобі за той матеріал, що ти мені знайшла. Мою роботу виділили серед багатьох інших, як найкращу і найточнішу!

Я пишалася своєю молодшою сестрою, навіть попри те, що практично всю роботу зробила за неї.

- Вітаю тебе, ти молодець! Які тепер плани?

- Навіть не знаю. Через три дні в мене останній іспит і я вільна! А ти коли закінчуєш?

- Ще трохи залишилося, через тиждень захист.

- Ти, сподіваюся, готуєшся? - з якоюсь іронічністю в голосі запитала Валері.

- Звісно, готуюся, а ти що думаєш?

- А що тут думати? Напевно зараз усі твої думки про Влада і про те, як скоро ви знову побачитеся.

Її слова були дуже доречними, бо підвели саме до тієї теми, яку я хотіла обговорити і не знала, як почати.

- Я бачилася з ним сьогодні.

Через тишу, що нависла в слухавці, я вже було подумала, що перервався зв'язок.

- Валері? Ти чуєш мене?

- Чую.

- Змусиш повторити мене ще раз?

- Не потрібно, мені вистачило й одного. Просто я ніяк не очікувала від тебе таких новин. Де ти його зустріла?

- Під час прогулянки містом,- відповіла я, вмощуючись зручніше на диван, привертаючи тим самим до довгих роз'яснень. - Він був зі своєю подругою - Дженніфер.

Валері здивовано фиркнула:

- Значить, у нього є дівчина?

- Не знаю. Він каже, що вони давно дружать.

- І ти йому віриш?

- Швидше так, ніж ні. До того ж вони зовсім не схожі на пару, яка проводить разом час. Хоча... вони вибирали їй сукню. Ту саму, яку я так хотіла, пам'ятаєш?

- Як не пам'ятати, ти стільки про нього говорила. Знаєш, мені здається, він по вуха закоханий у неї.

- Чому? - Я не могла приховати свого здивування і образи на слова сестри. При тому, що вона знає, як я до нього ставлюся.

- Жоден чоловік з доброї волі не стане ходити по магазинах. І до того ж вибирати комусь сукні. З огляду на чоловічу психологію, потрібно бути або осліпленим від почуттів, або ненормальним.

Чомусь доводи про чоловічу психологію здалися мені досить переконливими, і я поспішила запитати:

- А ти йому віриш?

- Ні,- сухо відповіла Валері. - І тобі не раджу.

Я не могла не поділитися й тим, що сталося сьогодні під час розмови з Ґрегорі. На що почула від сестри, ніби всі чоловіки давно перевелися, і знайти того, хто буде кам'яною стіною, практично неможливо.