Частина дев'ятнадцята

*****

Глава 19

Я неабияк втомившись від навчання і всього, що з ним пов'язано, вирішила трохи прогулятися. Телефонувати Валері не було сенсу, бо саме сьогодні в неї проходив важливий захід, у якому вона брала участь. Тому швидко зібравшись, і заглянувши до мами на кухню, сказала:

- Я вийду в місто ненадовго. Якщо що, дзвони.

- Добре. Джен, тільки не затримуйся допізна.

- Так, мам.

І зачинивши за собою вхідні двері, побігла сходами вниз.

Погода і справді була прекрасна. Останній весняний місяць поспішав віддати все тепло, перед тим, як літо побалує нас червневою спекою. Небо було ясним і таким чистим від хмар, що здавалося це і не небо зовсім, а нескінченний океан блакитного шовку. Я дуже любила саме цю пору року. І не тільки за довгоочікувану відлигу після довгої зими. Але ще й за те, що саме ця пора дарувала непередавані словами відчуття свободи. Ще трохи, і закінчиться моє навчання. Я знову зможу повною мірою насолодитися безмежними можливостями довгоочікуваного відпочинку. Саме цей стимул і не давав мені закинути підручники на кілька тижнів раніше. Усе, що необхідно для здачі моєї роботи було виконано. І тепер я чекала того дня, коли зможу гідно її захистити. Особливих хвилювань з цього приводу у мене не було, оскільки я працювала цілий рік. Тому тепер цілком могла дозволити собі трохи розслабитися.

- Джен! Зачекай!

Я обернулася на оклик і побачила Грегорі. Він підбіг до мене, посміхаючись м'якою, теплою посмішкою. Чомусь я одразу ж подумала про те, що, напевно, саме ця сама посмішка і привабила мене колись.

- Я побачив тебе здалеку, і не міг не підійти. Ти дуже красива сьогодні.

- Тільки сьогодні? - запитала я, сміючись.

Грегорі трохи зніяковівши, відповів:

- Сьогодні особливо.

- Дякую. Мені приємно.

- Ти просто гуляєш чи йдеш кудись? - поцікавився він.

- Вирішила пройтися. Набридло сидіти вдома за книжками. А ти?

- Та так, справами займався. В академію заходив, ось малюнки забрав.

Мені подобалося те, як Грегорі зображував побачене на папері. Тому непідробно зацікавилася.

- Покажеш?

- Звичайно. Ходімо, присядемо.

Ми знайшли лавку біля парку, і розмістилися на ній. Я відкрила папку, розглядаючи роботи.

- Вони прекрасні. І як ти бачиш такі деталі? Ніколи б не звернула уваги на таку кількість дрібниць.

Грегорі перегорнув кілька аркушів.

- Ось дивись. Тут увесь малюнок складається з таких дрібниць,- усміхнувся він.

- Неймовірно. У тебе талант, із цим не посперечаєшся. Але знаєш, що мені подобається з усіх цих робіт найбільше?

- Ні. Що ж?

- Портрети. Ти так точно передаєш подібності, що вони виходять як живі.

Уважно подивившись на мене, Грегорі сказав:

- Я можу і тебе намалювати, хочеш?

Чесно кажучи, я не очікувала такої пропозиції, і перебувала в деякому замішанні.

- Навіть не знаю. Мені б не хотілося забирати твій час і турбувати даремно.

- Залиш Джен. Яке занепокоєння? Мені буде тільки в радість зробити тобі такий маленький подарунок.

- Добре, але тільки давай не сьогодні?

- Як забажаєш.

На хвилину я занурилася у свої думки. Перед моїми очима пронеслися нечіткі силуети дівчини з синіми, великими очима.

- Джен? Щось не так? - Грегорі пильно дивився на мене.

- Усе гаразд. Я хотіла тебе запитати про дещо.

- Звичайно, питай.

Напевно, було б правильніше почати розмову якось доречніше, але я зважилася запитати прямо.

- Скажи, твої портрети намальовані з натури?

Посміхнувшись, Грегорі відповів:

- Більшість із них. А чому ти питаєш?

- У тебе є малюнок блакитноокої дівчини в білій сукні на тлі троянд. Я хочу знати, як була намальована вона.

Мені здалося, що це запитання зачепило його. Або, принаймні, зробило неприємно.

- Він є винятком. Його я малював по пам'яті.

- Ти знав її?

- Чому ти питаєш про неї?

- Останнім часом вона часто снилася мені. Спочатку я думала, що помилилася, поки не зустріла її тиждень тому на міському вокзалі.

Грегорі повільно повернувшись до мене, розплющив від подиву очі:

- Що? Але ти не могла її бачити. З цією дівчиною стався нещасний випадок. Вона давно загинула.

- Я не візьмуся стверджувати напевно. Можливо, це була дуже схожа на неї дівчина. Але вона не була привидом або плодом моєї уяви. Я бачила її Грегорі. Бачила так само ясно, як тепер бачу тебе.