Частина вісімнадцята

*****

Глава 18

Дівчина переглядала речі Грегорі, коли помітила стару шкіряну папку, що лежала в шафі, на верхній полиці, поряд із фетровими капелюхами і всілякими шарфами. Щойно її рука торкнулася шорсткої поверхні обкладинки, тілом пробіг струм.

Присівши на диван поруч, Дженніфер відкрила папку. Всередині був зошит і безліч пом'ятих аркушів, списаних нерозбірливим почерком. Зошит виявився особистим щоденником Грегорі, в якому він записував найважливіші, на його думку, події. Тут була і дата його знайомства зі Стефані, і ще багато всього крім цього. Дженніфер уже хотіла було відкласти зошит, як погляд привернув запис, що промайнув:

«1859 рік 12 серпня

Сьогодні Вікторії виповнилося півроку. Вона дуже схожа на свою матір, така ж весела і красива. Я впевнений, що наша дочка підкорить безліч сердець, коли виросте. Стефані не пам'ятає себе від щастя, і найближчим часом хоче поділитися своєю радістю з сестрою. Вона дуже сумує за нею, і я відчуваю в цьому свою провину. Я вдячний Дженніфер, що вона не встала у нас на шляху і все зрозуміла».

На хвилину в неї відібрало мову.

- Дочка? Але як...

Дівчина почала судорожно перебирати аркуші, що залишилися. Більшість із них виявилися віршами, які Грегорі присвятив Стефані. Але було ще дещо. Лист. На потемнілому від часу папері погано було видно текст, але розібрати головне Дженніфер вдалося.

«Доставити в Ідентон. Для Дженніфер Еванс».

Тремтячими пальцями вона розкрила конверт.

«Моя люба сестро. Пробач мені за те, що залишила тебе тоді, коли ти найбільше сподівалася на мене. Тепер я все розумію, бо сама обманулася. Я була такою сліпою! Мені дуже хотілося того вечора розповісти тобі про доньку. Я назвала її Вікторією. Знаю, тобі завжди подобалося це ім'я. Коли сталася пожежа, Грегорі вирішив тікати. Ми повинні були чекати вас на дорозі, але не вийшло. Я хотіла повернутися за малятком! Коли я була вже так близька до своєї мети, то побачила наш будинок палаючим. Він вигорів повністю. Нелюди не пошкодували навіть дитину і невинних дівчат, які залишалися всередині. Грегорі тоді змирився з долею нашої доньки, і змусив тікати з міста. Але до Ідентона ми не доїхали. У мене зараз сильний жар, я серйозно хвора, бо не змогла оговтатися після смерті Вікторії. Щось усередині мене опирається цим думкам, але якби я не бачила всього на власні очі... Не знаю, що мені уготовано долею, тому я так чекаю на твоє прощення. Я не можу і не хочу втрачати тебе ось так. Завтра я попрошу Грегорі відправити цей лист до вас. Вибач, що змусили чекати. Сподіваюся, ти і Влад у безпеці. До останнього я не втрачаю надії знову побачити тебе. Але якщо цьому не судилося збутися, прошу, помолися за мене і Вікторію.

                                                                                           Навіки твоя, Стефані».

Лист випав із рук, а плечі стрясалися від плачу.

- Що він зробив із тобою...

Тут же, на порозі з'явився Влад, поспішаючи з'ясувати причину.

- Дженніфер, з тобою все гаразд? Що сталося?

У відповідь послідували схлипування і новий напад плачу.

- Я його вб'ю Влад...

Помітивши біля ніг дівчини злощасний лист, він підняв його, пробігши очима по рядках.

- У Стефані, виявляється, була дочка.... Вона хотіла отримати прощення за ті вчинки, які не давали їй спокою. Та що там, вона вмирала! А ця сволота навіть не надіслала листа... Останній лист у її житті...

*****

Я заспокоював Дженніфер як міг. Ось тільки Стефані була близька і мені, тому залишалося очевидним - біль нікуди не піде. Можливо, ці почуття в нас заляжуть гірким осадом на дні душі, пристрасті вщухнуть, а потім знову, заграють бурею. Через роки мені вдалося зрозуміти одну річ - це не закінчиться. Втрата ніколи й ніким не буде заповнена. Таке не забувається.

- Нам потрібно йти. Грегорі може повернутися будь-якої хвилини,- вимовив я, обіймаючи дівчину за плечі.

Вона мовчки кивнула, витираючи мокрі від сліз очі.

- Я розумію. Звичайно, підемо.

- Як нам бути з ключами? Двері потрібно закрити, тому у квартирі залишити їх не вийде.

Дженніфер збирала і складала в конверт розкидані по кімнаті папери назад у папку.

- Чорт із ними. Головне не залишити слідів, а решта не важлива. Перший час він не схаменеться. Потім щось придумаю.