Частина шістнадцята

*****

Глава 16

Я наполегливо набирала номер сестри, проклинаючи про себе оператора, який вперто відмовлявся з'єднати мене з нею. Нарешті, почувши заповітний гудок у слухавці, я затамувавши подих сподівалася, що мережа не пропаде.

- Алло, Валері? Ти чуєш мене?

Після гудків у слухавці послідував тріск і зв'язок обірвався.

- Чорт! - Вилаявшись, я кинула слухавку на диван. - І це в найнеобхідніший момент!

Взявшись оглядати всі кишені сумки і витрушувати з неї речі, я бурмотіла собі під ніс:

- Де ж воно?

Мої пошуки перервав раптовий телефонний дзвінок. Я схопила слухавку:

- Так?

- Джанет, привіт. Ти дзвонила нам чи помилилася? - промовив веселий жіночий голос.

Це була Террі. Після смерті батьків, Валері опікувалася рідна сестра її матері. Вона була ще молода, незаміжня, тому, зібравши свої нечисленні речі, переїхала у квартиру своєї сестри і піклувалася про дівчинку.

- Здрастуй. Так, у мене тут мережа постійно пропадає. Я хотіла поговорити з Валері. Це важливо.

Террі усміхнулася:

- Усе секретничаєте? Зараз покличу її. Вона в кімнаті зачинилася, робить та щось.

На хвилину нависла тиша.

- Джен? Що сталося? - схвильовано промовила Валері.

- Послухай, ти коли розбирала свої речі, не знаходила там моєї каблучки? Може я випадково її туди поклала?

- Я ще не розбирала сумку. Вона в коридорі стоїть.

- Террі тобі нічого не говорила про те, що ти поїхала?

- Ні. Тим більше вона сама всі вихідні провела в подруги. Якщо тобі терміново потрібно, я подивлюся, чи є воно в моїх речах.

- Так, будь ласка. Це подарунок батьків на день народження, воно дуже цінне для мене.

- Тоді повиси трохи.

Я почула її кроки, що віддалялися. Поки Валері обшукувала свої речі, я не переставала заглядати в кожен куточок своєї сумки.

- Джен, ти тут?

- Так, слухаю тебе.

- Нічого немає. А з чого ти взяла, що воно в речах? Ти знімала його?

- У тому то й річ, що ні. Я навіть не можу уявити, де воно могло зісковзнути з пальця. Може в душі?

- Є тільки один спосіб це перевірити. Дочекатися канікул і коли повернемося туди влітку, перевірити все: душову, ліжка, диван. Скрізь.

Я важко зітхнула.

- Ти маєш рацію. Головне, щоб я не загубила його в лісі. Тоді шансів уже немає.

- Не думай ти про це. Знайдеться, ось побачиш.

- Дякую тобі. Принаймні, я спробувала його знайти. Чим займаєшся? Террі казала, ти зачинилася у своїй кімнаті.

- А от не скажу і все тут, - засміялася сестра, дражнивши мене.

- Валері, не смішно. Розповідай, давай.

- Та ось, намагалася знайти твого Влада в мережі.

- Це ще навіщо? До того ж ти ж навіть не знаєш його прізвища. І він не мій, і ніколи не буде.

Мене здивувало і трохи напружило таке захоплення сестри цим молодим чоловіком, про якого ми майже нічого не знали.

- Звідки така категоричність? Хотіла дізнатися про нього більше. А шукала по місцевості, не думаю, що в округах Чарльстона занадто багато молодих людей, які працюють журналістами, з таким ім'ям. Хтось же повинен його знати.

Мене здивувала її винахідливість.

- І то, правда. Ти вже знайшла щось?

- У тому то й річ, що ні, і мене це дуже дивує. Хоча б в одній базі зайнятості молоді він має бути. Але його немає. Варіантів кілька, або він збрехав щодо своєї професії, або того гірше - імені.

Я посміхнулася.

- Тобі б сищиком працювати. Ну, щоправда, за кілька годин винести людині звинувачення в шахрайстві це дорогого коштує.

Насправді, я не хотіла собі зізнаватися, але слова сестри трохи мене насторожили.

- Я й не звинувачую. Але знаєш, всяке буває.

- Ось як приїдемо, все в нього й уточнимо особисто. Я піду, мені речі потрібно по місцях розкласти, поки батьків немає. Ще раз дякую за допомогу.

- Будь ласка. Дзвони, якщо що потрібно, я сьогодні весь день удома буду.

- Добре, бувай.

Відключившись, я поклала телефон на диван і задумалася. Що якщо все, про що говорила Валері, правда, і Влад справді не той, за кого себе видає? Як же я не хотіла знову обпектися.

*****