Частина п'ятнадцята

*****

Глава 15

Будильник радісно повідомляв про те, що вже сьома. Я, пошаривши рукою по тумбочці, знайшла його і переставила ще на півгодини. Мені не хотілося їхати. Дуже. І навіщо тільки я підтримала ідею сестри про цей відпочинок? Тепер у мене душа точно буде не на місці. Як я довчуся цей місяць? Мені було соромно і водночас гірко. Я завжди вважала себе досить дорослою і розумною людиною, а виявилося, що схильна до таких вад.

Сестра повернулася в ліжку:

- Уже час? - сонним голосом промовила вона, потягуючись.

Я сумно зітхнула.

- Так, уже потрібно збиратися.

Що мені залишалося? Ці хвилини не могли мені нічим допомогти. Тому скинувши з себе ковдру, я сіла, спустивши з ліжка ноги. Навіть спиною я відчувала, як пильно дивиться на мене Валері.

- Скажи, тебе часто щось гризе? - вимовила я, чомусь напівшепотом.

Спочатку мені здалося, що вона не розчула моє запитання. І вже зібравшись повторити його знову, я обернулася, зустрівшись із нею поглядом.

- Джен, ти й справді думаєш, що я нічого не помічаю?

Вона сіла поруч зі мною, поклавши руки мені на плечі.

- Чого не помічаєш? Мені просто... соромно.

- Подивися на мене, Джен. Подивися.

Я повільно підняла на неї свої очі, відчуваючи, що вже насилу можу стримувати сльози.

- Ти не повинна соромитися того, що сталося. Я помітила, що між вами щось є. Ще тоді, в лісі.

- Але я... ні...

- І в цьому немає нічого поганого. Таке трапляється в житті кожного, хоча б раз. Від цього не сховаєшся. Ти закохалася, і це прекрасно. Я тільки порадію за вас. Та я це і робила весь час. Упевнена, коли ми повернемося сюди вже влітку, ви не захочете більше розлучатися.

- Валері...- Я кинулася в обійми сестри, захлинаючись сльозами. - Як це сталося? Коли?

Вона гладила моє волосся, примовляючи:

- А я ж казала тобі, ніколи не варто робити поспішних висновків. Життя дуже мінливе, і ми не можемо знати, що воно піднесе нам завтра.

*****

Уже зачиняючи двері будинку, я спеціально розтягувала час, сподіваючись перед від'їздом ще хоча б раз побачити Влада. Усе моє єство прагнуло до нього, і я вже не намагалася з цим боротися.

- Джен, поквапся. Ти ж не хочеш запізнитися? - сказала Валері, надягаючи сумку на плече.

- Я вже. - Ховаючи ключ у кишеню, я попрямувала до воріт.

Весь цей час я озиралася на всі боки. На що я сподівалася? Те, що він володіє прекрасними манерами, не властивими сучасним чоловікам, ще не свідчило про те, що я подобаюся йому. Мені ніколи не було властиво будувати ілюзії і даремно на щось сподіватися. До того ж, я не така вже й особлива, і якщо йому хтось буде потрібен, впевнена, мною його вибір не обмежиться. Тому я намагалася гнати подалі всі ці думки. Зараз мені потрібно було сконцентруватися на навчанні, і закінчити рік із відзнакою. У мене був шанс пройти практику в одному з найпрестижніших закладів країни, і я не хотіла втратити його. Викладачі обіцяли мені велике майбутнє, батьки бачили в мені об'єкт своєї нестримної гордості, сестра щиро раділа моїм успіхам. Ну а я просто хотіла знайти успішне застосування своєї професії в житті й отримувати від цього крім прибутку, ще й задоволення. А це часто так і залишалося для багатьох лише мріями, і основний акцент, звісно ж, ставився на гроші. Мені завжди було складно зрозуміти таких людей. Як на мене, вони самі того не усвідомлюючи продавали своє життя і його сенс. Таким чином, для себе я зробила висновки - такого майбутнього я не хочу. Саме тому мені й доводилося жертвувати вільним часом, розмовами з подругою і телевізором навіть на вихідних.

Занурена в ці думки, я не помітила, як ми дійшли до станції.

- Усе добре? - Валері нахилилася до мене.

- Так, я просто задумалася.

Сестра з докором в очі подивилася на мене, ставлячи сумку на землю.

- Все ще не дають спокою думки про Влада?

- Як мені тепер Грегорі в очі дивитися? Я стільки зусиль поклала на те, щоб привернути його увагу, і все даремно?

- Джен, це він мав робити. А тепер, скажи, що ти втомилася. Що відсутність його ініціативи охолодила тебе. Справжній джентльмен має бути уважним, турботливим...

- Як Влад? - Перебивши Валері, раптом, несподівано для самої себе, запитала я.

Вона посміхнулася, обійнявши мене за плечі:

- Саме так.

*****

Сьогодні я прокинувся раніше, ніж зазвичай, і, накинувши домашній халат, вирушив до ванної.