Частина десята

*****

Глава 10

У двері постукали. Невисокий, сивий старий, переконавшись, що не почув, попрямував дізнатися, хто ж це завітав із самого ранку.

- Доброго дня, містере Гардман, - привітала його дівчина.

- Нелюфер! Я дуже радий тебе бачити! Що ж ти так давно не заходила до нас? Влад казав, ти хворієш?

- Не хвилюйтеся, все вже позаду. Я не хотіла Вам заважати, от і не ходжу. Але якщо хочете, буду навідуватися. Може Вам допомога якась потрібна, кажіть, я зроблю.

- Ну що ти, яка там допомога, нічого не потрібно. Ти краще просто приходь, я завжди радий тебе бачити.

- Як Ви почуваєтеся, містере Гардман? - співчутливо поцікавилася Нелюфер.

- Усе як і раніше, як у старого може бути інакше? Дасть Бог ще поживу, а якщо ні, то я й не засмучуся. Влад уже дорослий, нічого, сам упорається, без мене. Хтозна, може ще, дітей ваших побачу. Дуже мені б хотілося, щоб ви разом були. Я ж тебе з самого дитинства знаю, бачив, як ти виросла в мене на очах. Усе життя ви з ним дружили, не міг він за ці роки не розгледіти в тобі того, що я.

- Дай Бог, щоб було так, як Ви кажете,- зітхнула дівчина.

- Дай Бог, донечко, дай Бог, - закивав дідок, підтримуючи її слова.

Я вже давно не спав, і вся ця розмова була чітко мені чутна. Звичайно, не міг я не здогадуватися, що Нелюфер закохана в мене. Ця тема завжди перекладалася мною жартома, і ми знову були прекрасними друзями. Але тепер, здавалося, вона вкладала весь сенс у ці слова і справді щиро хотіла того, що говорив їй батько. Невже в неї й справді, все настільки серйозно? Просто поруч із Дженніфер я завжди забував про все й про всіх, і в мене абсолютно не було часу про це розмірковувати. У якийсь момент мені стало шкода її. Бідна дівчинка сподівалася на щось, але не міг же я відмовитися від своєї мрії заради жалю? Вона, як і раніше, займала місце друга в моєму житті, але шансу піднятися вище в неї не було. Тому, щоб припинити марну і нікому не потрібну розмову, я вирішив спуститися вниз.

*****

Почувши мої кроки на сходах, Нелюфер підбадьорилася:

- Владе! Здрастуй, а я ось прийшла провідати містера Гардмана...

- Я знаю, мені все було чутно в кімнату.

Побачивши, що дівчина дуже зніяковіла, і вони з батьком обмінялися стривоженими поглядами, я трохи пошкодував про свою різкість. Справді, що це зі мною сьогодні?

- Усе? - перепитала вона, опустивши очі.

- Нелюфер, я мав на увазі, що чув, коли ти прийшла. - Я поспішив її заспокоїти, але вона і так, здається, все зрозуміла.

- Ви поговоріть, а я піду, не буду вам заважати,- сказав батько, піднімаючись із дивана. - Нелюфер, я був дуже радий тебе побачити. Спасибі, що відвідала.

Дочекавшись поки батько зникне за дверима, вона звернулася до мене:

- Я шукала тебе вчора, але мені сказали, що тебе немає.

Озирнувшись, я вимовив:

- Давай піднімемося в мою кімнату, там усе розповіси. Не хочу, щоб батько почув те, що йому не потрібно знати.

*****

- Владе, я хотіла поговорити з тобою, це було дуже важливо...- тихим голосом почала дівчина.

- Звичайно, я слухаю тебе, говори. - Я сів поруч, готуючись вислухати її.

- Дівчина, яка працює в готелі, сказала, що ти поїхав.

За впевненим тоном Нелюфер, я розумів, що вона не відступить, і ця розмова все-таки відбудеться.

- Так, це правда, у мене були деякі справи...

- Не в тебе, а в Дженніфер. Ти ж до неї їздив? - Вона перебила мене на півслові, і спиратися далі було нерозумно. Я зрозумів, що Рейчел їй усе розповіла.

- Вони вирішили відсвяткувати свій приїзд, і запросили мене до себе, як друга.

- І саме з цієї причини ти подарував їй мої троянди?

Здавалося, її образа й обурення зростали з кожною хвилиною, і хоч як би вона намагалася придушити їх у собі, у неї це не виходило.

- Нелюфер...- я обійняв дівчину за плечі, тим самим намагаючись заспокоїти її і змусити мене слухати. - Ми з тобою знаємо одне одного з дитинства, я ніколи нічого не приховував від тебе...

- Тепер я в цьому сумніваюся. Або ти брехав мені й раніше, або ж ця дівчина так на тебе впливає.

Ця фраза зачіпала мене за живе, бо про всі мої проблеми, радощі, негаразди вона дізнавалася першою. Я довіряв лише їй усі мої таємниці, і вірно зберігав те, що було довірено мені у відповідь. А тепер, після всього, що ми пережили, вона вважає мене брехуном.