Частина шоста

*****

Глава 6

1858 рік.

Ранок видався прекрасним. Та й узагалі, це літо було найкращим. Усе було так природно й гармонійно, що скаржитися було б несправедливо.

Я як зазвичай проспав. Тож тепер поспішав відкрити готель до того, як батько висловить усе, що думає про мене і мою безвідповідальність до доручень.

Попри те, що часу було не так уже й багато, людей на вулиці вистачало. Хтось поспішав відкрити раніше свою крамницю, а хтось першим потрапити в черговий магазин.

У повітрі витав аромат квітів, упереміш із парфумами. Раз у раз скрізь миготіли спідниці розкішних жіночих суконь. «Скільки навколо гарних дівчат»,- думав я, озираючись на всі боки. Тоді я навіть не підозрював, що й близько не знаю нічого про красу. Усе змінилося, коли я побачив Її. Неможливо було не помітити цієї легкої ходи, цієї прекрасної, витонченої фігури, вбраної в шовкову струмливу сукню, цього ангельського личка з оксамитовою шкірою. Неземної краси волосся, локонами розсипалося по білосніжній, як мармур, спині. Але найкрасивішими були очі. У них можна було потонути, розчинитися повністю. Я ніколи не бачив дівчат, подібних до Неї. І більше мої очі не помічали нічого й нікого. Здавалося, весь цей натовп людей миттю випарувався, перестав існувати. Я дивився, і не міг відірвати своїх очей від цього створіння, вловлюючи кожен її рух, кожен вигин тіла, який був сповнений грації. Тепер я став одержимий однією думкою - почути її голос. Мені здавалося, він просто зобов'язаний був бути на кшталт її, таким же ніжним і красивим. Тому, не вагаючись більше ні хвилини, я рішуче зробив крок їй назустріч.

Дівчина явно когось або щось шукала.

- Доброго дня, мені здалося чи Ви чекаєте когось? - з посмішкою на обличчі запитав я.

Вона мило посміхнулася у відповідь.

- Ви маєте рацію. Мені сказали, що десь тут я зможу найняти візника, але, напевно, так і не дочекаюся його сьогодні.

Коли вона заговорила, я зрозумів, що не помилився в підозрах. Ніколи мені не доводилося чути нічого подібного. Напевно, вона прекрасно співала.

- Так, у нас це не рідкість. Вибачте, але Ви ж не місцева? Просто я ніколи не бачив Вас раніше.

Мені хотілося дізнатися про неї якомога більше, і не важливо, що б вона говорила, важливо було чути її.

- Я приїхала сюди вчора, щоб купити будинок. Тут на околиці є гарний особняк, Ви маєте знати.

- Звісно, це чудовий вибір. Ви переїжджаєте всією сім'єю?

Помітивши на собі дивний погляд, я раптом згадав, що навіть не представився.

- Вибачте заради Бога, адже ми так і не познайомилися. Мене звати Влад.

- Дуже приємно. Я Дженніфер.

Вона подала мені руку. Доторкнувшись губами до її шкіри, у мене злегка запаморочилося в голові. Я знайшов цьому виправдання, що всьому виною був сильний аромат парфумів.

- Я житиму тут зі своєю сестрою. Нам подобаються такі міста, тихі та спокійні. Тут розмірено проходить усе, і час, і життя. - Посміхаючись, вона подивилася на мене.

- Сподіваюся, вам сподобається тут. То ви чекаєте на сестру?

- Ні, Стефані вже там. І, напевно, зачекалася на мене. - Вона спантеличено подивилася на всі боки. - Де ж ходить цей чоловік?

- А що якщо я сходжу по візника, за умови, що Ви нікуди не підете?

Вона кивнула.

- Якби я пішла, який сенс Вам шукати візника?

Я засміявся.

- Значить домовилися?

- Звичайно.

- Тоді давайте Ви зачекаєте мене он біля того будинку, а я постараюся не затримуватися.

- Тоді я поїду з кимось іншим,- кокетливо повела плечиком моя нова подружка.

- Значить, я зроблю так, що Ви не помітите моєї відсутності.

Серце вистрибувало з грудей. Я не міг описати тих емоцій, що відчував, перебуваючи поруч із нею. Забуваючи про все на світі, я бачив тільки її одну. І це було щастя. Моє щастя...

*****

Мила світловолоса дівчина, обережно ступаючи паркетом, оглядала будинок.

- А що знаходиться тут? - поцікавилася вона у дідуся, що супроводжував її, заглядаючи в чергову кімнату.

Він негайно видав відповідь.

- Це ще одна кімната міс, якою ви маєте право розпорядитися як вашій душі завгодно. - послужливо відповів він, підходячи ближче і відчиняючи двері.

 Посміхнувшись, вона поспішила зазначити.

- Досить таки просторо. Мені подобається будинок. Скоро приїде сестра, гадаю, вона буде тієї самої думки, що й я.

- Що ж, тоді почекаємо. Купити маєток за такі гроші - велика рідкість. Я б і не продавав, може, та тільки навіщо мені одному стільки кімнат. Спробуй їх нагрій узимку. А так я переїду і спокійний буду.