Частина четверта

*****

Глава 4

Крізь крони дерев опускалися сутінки. Тепер силуети й образи змінювалися химерними тінями, які були на кожному кроці. Звуки ставали дедалі виразнішими, а уява малювала найнезвичайніші картини. Танцюючі язики полум'я, тепер здавалися чимось живим.

Я лежала, спираючись на лікті, і розглядала нічне небо. Сьогодні воно було незвичайним. Щоправда, через дерева я могла бачити лише невелику його частину, проте, це було прекрасно: абсолютно чорне, з усіх боків воно обрамлялося туманною пеленою. Ніколи раніше я не бачила такого неба. Хоча. ... Перед очима знову промайнула знайома картинка. Як зараз я чула голос сестри, яка відсторонюючись руками від гілок, що боляче били по обличчю, шукала мене. Наша перша усвідомлена втеча в цей самий ліс. Тоді ми також лежали на траві й роздивлялися темне небо, що затягувалося хмарами. Пам'ятаю ще, як по ньому повільно рухався супутник. Усе-таки, щоб там не говорили, дитяча пам'ять найсильніша, і я могла годинами віддаватися їй. Ось і тепер, я повністю занурилася в наше з Джен минуле. Від думок мене відволік шум гілок, і я обернулася на звук. Усе, що я встигла побачити, це гілку, що хитнулася найближчого дерева.

- Ти бачила? - звернувшись до сестри, запитала я, продовжуючи дивитися в темряву, що ховається за деревом. Ніби очікуючи, що зараз звідти має хтось вийти.

- Що бачила? - здивувавшись, вона підійшла до мене і подивилася в бік дерев. - Все добре Валері, тобі, напевно, просто здалося, або це була білка.

Мені стало соромно, за те, що я починала паніку. Тому лише кивнула на знак згоди.

- Так, ти маєш рацію, найімовірніше, це звичайна білка.

- Тебе щось гризе, так? - сестра присіла поруч, дивлячись мені просто в очі. Не знаю чому, але я ніколи не могла витримати на собі її погляду. Здавалося, вона подивиться просто тобі в душу. - Напевно, ти втомилася. Нічого, вже пізно, ми скоро будемо збиратися. Шкода, звісно, залишати це чудове місце, але думаю, це не останній наш візит сюди.

Я обійняла Джанет.

- Звісно, не останній, скоро ми приїдемо сюди на все літо: вода, сонце, ліс, що може бути прекраснішим?

Шурхіт повторився знову, і тепер я була абсолютно впевнена, що Джен почула його.

- Я ж казала...

Тепер тріск гілок був дедалі виразнішим.

- Хто це може бути? - Я не на жарт злякалася тоді, бо згадала про диких тварин, що мешкають тут.

Тепер він був зовсім поруч, і я лише встигла відкрити рота, як на освітлену багаттям частину галявини вийшов Влад.

- Ти налякав мене! - я з полегшенням зітхнула, і тепер мій страх змінився на гнів.

- Вибачте. Почув щось незрозуміле, і вирішив перевірити.

- Стривай, ти теж щось чув? - Тепер не витримала сестра. - Просто Валері вже кілька разів говорить мені про це.

- Та якийсь шум. Я почав хвилюватися, як би тварина не злякала вас, і пішов подивитися, що там. Але все чисто, можете не хвилюватися.

- У тебе в самого схвильований вигляд. - Джен підійшла ближче, і впритул подивилася на нього.

- Радше задумливий. Все справді добре, але думаю, нам варто збиратися. Уже пізно.

- И...

- І раджу поквапитися,- обірвав її Влад.

Сестра обернулася до мене.

- Тобі не здається, що він поводиться дивно?

Я лише кивнула, і простягнула руку сестрі, щоб вона допомогла мені встати.

*****

Прибираючи гілки, що били по обличчю, я ледве встигала за ним.

- Почекай!

Але він нібито не чув мене, і продовжував іти вперед, не обертаючись.

- Зачекай, будь ласка, я прошу тебе...- Мені потрібно було поговорити з ним. Зараз. Інакше потім у мене б не було такої можливості.

Нарешті він зупинився, і повернувся до мене. Валері, яка в цей час стояла поруч, трохи відійшла вбік, даючи можливість побути разом, наскільки це було можливо тут. Напевно, вона розуміла, що мені є, що сказати йому. Щось важливе для мене, тому я лише кивнула їй на знак подяки.

- Владе, я завтра їду на місяць. Я ще вчуся.

- Що? - він раптом сіпнувся всім тілом. - Як, уже?

- Я саме це й хотіла сказати тобі, але ти ж не слухаєш мене, - я полегшено видихнула й опустила очі.

- Чому ти не сказала цього ще там, на галявині. Я думав, у нас ще буде час погуляти ось так, усім місці.

 Було видно, що його розчаруванню не було меж.

- Я не хотіла псувати нам відпочинок. Це стало б неприємною звісткою для нас усіх. Для чого зайвий раз нагадувати собі, і сестрі про закінчення наших вихідних?