Розділ 11

До останнього сподіваюся, що корпоративна поїздка на Південний Буг не відбудеться. Наприклад, погода сильно зіпсується, й організатори вирішать, що в таких умовах їхати туди не варто. Або мені вдасться ухилитися під якимось слушним приводом.

Як варіант – удати, що я захворіла. Однак наговорювати на себе ризиковано – думки й слова можуть матеріалізуватися. Я не надто забобонна, але маніпулювати здоров’ям вважаю останньою справою. Так і накаркати недовго…

Тімбілдинг – річ корисна, особливо в колективі, схожому на ковдру, зшиту з абияк зістикованих клаптиків. Частина співробітників працювала ще за минулих власників, частина прийшла з різних компаній і звикла до інших порядків і традицій.

У кожного свій досвід, свої амбіції, звички й очікування, своє розуміння, як потрібно діяти правильно. І далеко не кожен суперпрофесіонал здатен ефективно працювати в команді.

Лебідь, рак і щука, кожен окремо могли бути талантищами, але який був результат їхньої спільної роботи – усім відомо. Далеко ходити не треба – я бачу це на прикладі нашого відділу, тому я двома руками за тімбілдинг та всілякі тренінги з фахівцями. Однак я категорично не згодна з надто екзотичною, радикальною та ризикованою пригодою, яку вигадало для нас керівництво.

Хоча організатори запевняють, що рафтинг на Південному Бузі – це дуже захопливо й абсолютно безпечно, я не почуваюся впевнено й не поділяю захвату щодо цієї активності.

Я ніколи не плавала на байдарках і гадки не маю, як це робити. Якби йшлося про тренування в стоячій воді – це одне. Але кинути мене й таких самих новачків без підготовки одразу в реальні умови сплаву неспокійним Південним Бугом – це ризик і небезпека. Чому б замість цього нам не поїхати в Карпати й не піднятися на Говерлу?

Я ненавиджу небезпеку й завжди обходжу ризиковані ситуації стороною. Береженого Бог береже.

Й адже я не одна така! Хоча деякі співробітники вже неодноразово бували на сплавах і сприйняли ідею пригоди позитивно, інші були категорично проти. Тільки хто ж нас послухав?

Ось і тімбілдинг… Який сенс у показушних заходах за такого підходу?

– Досить філософствувати, – сварить мене Марина. – Тобі лише тридцять, а ти розбурчалася, як сімдесятирічна бабця. Радій, що хоч на старості маєш можливість не тільки дізнатися, що таке рафтинг, а й узяти в ньому участь.

Вона сплавлялася вже багато разів, до того ж навіть складнішими маршрутами. Нинішня поїздка їй здається захопливою пригодою, особливо з огляду на те, що відбувається вона не на вихідних, а в робочий час.

Автобуси відправляються – і ми величезним натовпом співробітників нашої філії «ІнвестБуду» вирушаємо спокушати долю.

– Цікаво, чому прибиральниць не взяли? На них грошей не вистачило? Чи вони – не частина колективу? – і далі бурчу, невдоволено спостерігаючи, як ми вирулюємо на трасу й набираємо швидкість.

Марина вдягає навушники і вмикає на планшеті фільм жахів, а я просто дивлюся у вікно. За законом підлості, на місцях перед нами розташувався Рубан у компанії з Веронікою Лисенко – дівицею з бухгалтерії, яка наполегливо вішається йому на шию.

Їй Богу, огидно на них дивитися. Жінка не повинна бути такою нав’язливою… А ця – липне до нього, як банний лист.

Я поспішала й забула на столі приготовані навушники. Ех, треба було за ними повернутися. Тепер доводиться слухати воркування цієї парочки. Бісять!

На місці настрій вирівнюється. Нас зустрічає чудовий краєвид – вода переливається, від одного берега до іншого пливуть сонячні зайчики, танцюючи на поверхні. Рука сама тягнеться до рюкзака, щоб витягти альбом і зробити замальовку, і я насилу себе зупиняю.

Спочатку – поділ на пари та інструктаж. Потім ми одразу вирушаємо в дорогу. Рівень складності нашого маршруту не мінімальний – щоби було цікаво й початківцям, і бувалим. За день ми маємо подолати певну відстань і зупинитися на ночівлю в заздалегідь підготовленому для нас місці.

Ненавиджу стан невпевненості та безпорадності. Я вважаю за краще покладатися на себе, свої вміння і навички, а не залежати від когось. Але за фактом я змушена «впасти на хвіст» якомусь бувалому рафтеру й підкоритися його командам, оскільки пари формують так, щоб хоча б один із двох мав досвід.

Ми з Мариною плануємо пливти разом, про що із самого початку повідомили організаторів, і сподіваємось, що нашу пару погодять.

– Особисто я тричі ходив Десною, – випинає груди Литвиненко, поправляючи рятувальний жилет, який усім роздали для обовʼязкового використання на воді.

Я не коментую, хоча впевнена, що найбурхливіша річка в його житті – це душ після тренажерного залу. Максимум – басейн із протитечією в аквапарку. Однак молоді співробітниці не поспішають знімати з вух локшину й зацікавлено поглядають у бік гордія. Напевно, мріють опинитися з ним у парі.

– Там такі пороги, – і далі заливає мій підлеглий, – передостанній рівень складності. Цей маршрут, – махає в бік річки, – для дитячого садка.

– Ой, та годі! – зупиняє його дівчина, імені якої я не знаю. – Найнебезпечніша вода у твоєму житті – це туалетний бачок, який ти вдома полагодити не можеш!

Розумниця! Треба поцікавитися, як її звати. З логічним мисленням у неї вочевидь усе гаразд.