Розділ 6

Я написала «Привидів Танцюючого будинку» незадовго до від’їзду з Праги. Того часу я очікувала закінчення чеського контракту і відкриття італійської візи, була сповнена надій. Подумати тільки – геніальний архітектор Антоніо Гросс запросив мене до себе в бюро. Це було таким успіхом, що, здавалося, змогло перекрити всі мої страждання в минулому.

У роботах того періоду багато світла, і навіть примари – не чорні, страшні, а світлі, прозорі, ніби повітряні, та милі.

«Танцюючий будинок» – сучасна будівля, що дуже гармонійно вписується в старовинну забудову самого центру Праги. Сміливе інноваційне архітектурне рішення і бездоганні інженерно-конструкторські розрахунки дали змогу створити воістину унікальний дім на місці руїн, що залишилися після Другої світової війни.

Будівля являє собою пару, що танцює. Одна частина нагадує трохи легковажний жіночий силует – тонка талія, спідниця, що розвивається. Інша частина, що розширюється догори, символізує чоловічу постать – сильну, міцну, надійну… Попри темряву мого минулого, зраду Всеволода й розбиті мрії, тоді я ще наївно вірила, що ідеальні чоловіки існують, і сприймала «Танцюючий будинок» як символ справжнього кохання.

Пізніше, коли я вийшла заміж за Антоніо, наша пара асоціювалася саме із цим незвичайним домом. А тепер він для мене символізує розбиті мрії, ніби чимось винен у тому, що всі чоловіки – козли.

Цю картину купили на виставці, коли я вже переїхала до Мілана. Гадала, якийсь іноземець придбав її як сувенір на згадку про чарівну й багатолику красуню-Прагу.

А тепер вона висить у кабінеті мого ворога. І я… практично ревную. Не хочу, щоб його руки торкалися мого творіння, адже я вклала в нього частинку своєї душі. Мені неприємно знати, що Сєва її розглядає, що вона прикрашає його робоче місце і, можливо, піднімає настрій.

Рубан простежує мій погляд, але не коментує і нічого не каже про картину – продовжує погрожувати.

Я вичікую, коли йому набридне розігрувати спектакль із залякування, і він дасть мені нарешті підписати контракт.

Коли це відбувається, Всеволод пропонує познайомити мене з колегами, і я радо погоджуюся. Я скучила за роботою, і мені не терпиться приступити до своїх обов’язків.

Рубан сканує картку, і скляні двері відділу архітектури та проєктування розсуваються. У великому просторому приміщенні з панорамними вікнами й краєвидом на міський пейзаж працюють мої майбутні підлеглі. Зупиняюся на порозі й швидко оцінюю ситуацію. Лофтовий простір із сучасними меблями й технікою, креслярські столи, величезні монітори, на стінах – проєкти та макети будівель. Робочий простір дихає творчістю і технічними можливостями.

Усі присутні – чоловіки. Це чимало дивує. У Європі архітектор – це професія, у якій досягають успіху рівною мірою і чоловіки, і жінки. І тому я не очікувала, що колектив мого відділу виявиться суто чоловічим.

Це бентежить зовсім трохи, і жодної проблеми я в цьому не бачу. Однак мої майбутні підлеглі, здається, мають інший погляд. Натикаюся на дванадцять пар очей, які свердлять мене з явною недовірою і неприязню. Присутні припиняють розмови й дивляться на нас.

– Колеги, познайомтеся з вашим новим керівником, – голос Рубана звучить нейтрально, але я вловлюю нотки прихованої зловтіхи. – Катерина Валеріївна Гросс, – головний архітектор. Вона почне працювати наступного тижня.

Вдихаю глибше й роблю крок уперед, скануючи обличчя. Старанно відзначаю кожного, намагаючись запам’ятати.

Треба попросити у відділі кадрів список співробітників і відомості про роботу. Яромський обмовився, що я можу змінити штат на свій розсуд. І я не виключаю такої необхідності для оптимізації робочого процесу.

– Всеволоде Андрійовичу, перше квітня вже давно минуло, – обурено реагує високий шатен із презирливо підібганими губами. – Ваш жарт невдалий.

– Коваленку, я не жартую, – ліниво відповідає директор. – Що вас бентежить?

Судячи з тону, Рубан умиває руки. Не збирається захищати мене чи полегшувати знайомство. Не виключено навіть, що насолоджується конфліктом, що зароджується.

– Баба – начальниця? Серйозно? Та слово «архітектор» взагалі не має фемінітива! А з префіксом «головний» – воно може бути виключно чоловічого роду і статі.

Приміщенням проноситься схвальний гул. О, у нас тут розсадник свідків секти винятковості чоловіків?

– Всеволоде Андрійовичу, ми все розуміємо – молода, вродлива, не рівня нам, – вступає в розмову сивий чоловік із розумними очима. – Однак ми тут не на конкурсі краси. Ви самі говорили про важливі завдання, які поставлені перед нами. Я щиро не розумію, навіщо брати людину зі сторони, ще й таку молоду. Чому, наприклад, не призначити Коваленка? Він уже не перший рік у компанії та ніколи не мав жодних нарікань…

– Михайле Петровичу, ви щойно самі відповіли на своє запитання, – перериває його Рубан. – І давайте на цьому закінчимо дискусію. Головним архітектором призначено Катерину Валеріївну, і вам доведеться із цим змиритися, якщо ви плануєте і далі тут працювати.

Останню фразу він вимовляє досить жорстко. Коваленко свердлить мене отруйним поглядом, але не наважується продовжувати суперечку. Судячи з усього, він після зміни власників мітив на мою посаду.

– Добрий день, – кажу твердо, утримуючи погляд на рівні очей майбутніх колег. – Рада познайомитися з командою. У компанії «ІнвестБуд» амбітні плани, і я впевнена, що разом ми зможемо…