Розділ 2

Всеволод

– Що, не дала тобі? – глузливо запитує Яромський, коли за Катею зачиняються двері.

Господи… Звідки такі ідіотські припущення? Я, звісно, перебрав міру і виставив себе перед босом повним неадекватом. Але не настільки ж.

– Ігорю Вікторовичу, справа зовсім не в цьому…

Не знаю, як врятувати становище і зберегти обличчя. Емоції киплять і розхлюпуються через край. Надто сильно зачепила мене несподівана зустріч. Вдарила під дих.

Скільки ми з Катею не бачилися? Майже сім років уже… П’ята частина мого життя. Думав, давно все переболіло, перегоріло й забулося… Виявляється, ні. Образа пече так само гостро, як і раніше.

Часто згадував про неї всі ці роки. Гадав, який вигляд має, що буде, якщо зустрінемося. Пройдемо повз одне одного? Зупинимося перекинутися безликими фразами про життя? Як вона подивиться мені в очі?

Думав, упораюся. Але в реальності це виявилося куди важче. Вона… покращала. Завжди була красунею. Але тепер стала королевою. Риси обличчя, постава, погляд згори. Де та тихоня-скромниця, у яку я колись був без тями закоханий?

Недарма кажуть: у тихому болоті чорти водяться.

Тепер у неї закордонне прізвище. І громадянство, мабуть, італійське. Незрозуміло тільки, що тут забула. Я, звичайно, пам’ятаю, що вона родом з Одеси. Але мати в неї досить молода, тож навряд чи Катя приїхала сюди доглядати за нею.

Сиділа б у своїй Італії та чоловікові якісно смоктала. Ні, треба було сюди припертися. Якого дідька її Вітренко відкопав і запросив мені на голову? Невже в нас бракує своїх фахівців?

– Так дала чи ні? – бос жартує, не відстає.

Розвалився в кріслі, дивиться на мене з нездоровим інтересом, очі блищать, насміхаються. Яка йому різниця, що в нас із Катею було чи не було, якщо я кажу йому, що не можу на неї покластися, що вона – ненадійна?

– Ну… припустімо, дала, – неохоче відбиваюся, не розуміючи, як викручуватимуся і яке це має відношення до вибору кандидата на посаду головного архітектора.

Остання справа – обговорювати з кимось стосунки із жінкою, нехай і колишньою.

– То чого ти дибки став? Гарна дівчина, розумна, з чудовим резюме. За всіма параметрами на цю посаду підходить. Ну було у вас щось… Можна подумати, це проблема.

– Підставила вона мене. Точніше… у критичну мить не допомогла, навіть не спробувала. Кинула самого розгрібати проблеми й чкурнула на захід сонця…

– І? Як небажання жінки тягнути на собі проблеми чоловіка співвідноситься з твоєю відмовою взяти її на посаду головного архітектора?

– Вона – ненадійна людина. На неї не можна покластися, – як папуга, повторюю знову те, що вже озвучував. – Ви впевнені, що якщо тут виникнуть проблеми, то вона так само не помахає нам ручкою і не дремене у свою Італію?

– Так-то я ні в чому не впевнений. Навіть у тому, чи потягнеш ти цю посаду, – Яромський карбує різко, даючи зрозуміти, що мої емоції жувати не збирається. – Он, бабу колишню побачив, і вже на гівно зірвався. Керівник має всі свої вологі фантазії залишати за стінами офісу, інакше гріш йому ціна!

Він не стукає кулаком по столу. Але вимовляє кожне слово з такою інтонацією, що немає сумнівів – він стукнув подумки вже не менш як тричі. І в мене немає іншого виходу, як підкоритися.

Те, що я їй не довіряю, – для нього не аргумент. Що ми були коханцями в минулому – не проблема. Як я буду щодня з нею бачитися, згадуючи про зраду, – його не обходить. Я не можу йому аргументувати, чому Катя на цю посаду не годиться, чому не можу й не хочу її бачити. Мені просто бракує слів! Але не відмовлятися ж самому від директорського крісла… Доведеться миритися. 

Ми ще подивимось, чого варта ця італійська королева. Може, втече за кілька місяців… З моєю допомогою чи сама – життя покаже.

– Добре, я був неправий, визнаю. Просто не очікував її побачити, розлютився, – відступаю, розуміючи, що загнав себе в невиграшну позицію. – Але як накажете мені з нею працювати, якщо я дивлюся на неї – і відразу придушити хочеться?

– Придушити, щоб що? Щоби потім сісти років на п’ятнадцять або трахнути жорсткіше? Це ж зовсім різні речі.

Мовчу. Він усе вивертає і перетворює на насмішку, а протистояти йому я не можу – він за віком старший і за статусом настільки вищий, що мені до нього ще тягнутися і тягнутися. Ті десять відсотків акцій холдингу, якими я володію, і близько не ставлять мене з ним на один щабель.

– Я, знаєш, у молодості теж усілякі збочення пробував, – продовжує, не чекаючи відповіді. – Тож я тебе розумію. Але ти ці дурниці з голови викинь. Робота є робота. Я за своє життя в офісі жодної баби не нагнув, жодну секретарку не трахнув. Тому що щойно ти розстібаєш на роботі ширінку, цим миттєво користуються конкуренти й недоброзичливці. Тож давай, не дурій. Катерині зателефонуй і запроси на підписання контракту. Щоб із першого числа вона вже вийшла. І щодо головного інженера виріши. Білогірський, мені здається, те, що треба. Сподіваюся, на нього в тебе не стоїть і жодних несподіванок не буде?

Яромський ще трохи вичитує мене, як хлопчиська, а потім змінює тон і переходить на обговорення поточних робочих питань.