Епілог

Минуло багато років.

Пекло більше не було таким, яким його пам’ятали століттями.

Зникли нескінченні війни між демонами.
Зник страх перед троном.
Зник холод, який колись огортав цей світ.

Тепер у палаці лунав сміх.

Живий.
Справжній.

Іноді — занадто голосний, особливо коли Каель знову вигадував щось небезпечне.

—

Велика тронна зала сяяла золотом і сріблом.

На троні сидів Люцифер.

Все такий же могутній.
Все такий же небезпечний для тих, хто приходив із ненавистю.

Але тепер поруч із ним сиділа Марта.

Його дружина.
Його серце.
Його вічність.

Їхні пальці були переплетені навіть після всіх цих років.

Бо зв’язок між ними не став слабшим.

Навпаки.

Вони досі відчували одне одного так само сильно, як у день свого ритуалу.

—

Каель виріс високим і впевненим.

У його очах палало темне золоте полум’я батька, але в усмішці було щось світле від Марти.

Він став сильним.
Дуже сильним.

Але так і не перетворився на монстра, як колись боялись демони.

Бо його вчили не лише влади.

Його вчили любові.

Ліора ж стала душею пекла.

Її поява заспокоювала навіть найтемніших істот.
Вона приносила світло туди, де раніше існувала лише темрява.

Разом вони стали ідеальним балансом.

Силою й серцем.

І пророцтво справдилось.

Спадкоємці не зруйнували пекло.

Вони зробили його сильнішим.

—

Одного вечора Марта стояла на тому самому балконі, де колись уперше зрозуміла, що закохалась у диявола.

Небо пекла тепер було всіяне золотими зорями.

Позаду тихо підійшов Люцифер.

Навіть через вічність його дотик усе ще змушував її серце битися швидше.

Він обійняв її зі спини й притулився губами до її скроні.

— Про що думаєш, маленька Персифоно?

Марта м’яко усміхнулась.

— Про нас.

Він тихо засміявся.

— Це небезпечна тема.

— Особливо якщо згадати, що все почалось із пропозиції диявола.

Люцифер повернув її до себе.

У його очах досі була та сама любов.
Така ж глибока.
Така ж абсолютна.

— Найкраща угода в моєму житті.

Марта ніжно торкнулась його щоки.

— Ти знаєш, що я ніколи не шкодувала?

— Я теж.

Внизу пролунав крик Каеля:

— Це був не я!

Одразу після цього щось вибухнуло.

Ліора втомлено сказала:

— Це точно був він.

Марта засміялась.

Люцифер важко зітхнув:

— Мабуть, пекло ніколи не буде спокійним.

— І добре.

Вона поцілувала його.

Повільно.
Ніжно.
Так само закохано, як у перший раз.

І коли їхні лоби торкнулись одне одного, Марта зрозуміла:

іноді доля приводить у темряву лише для того, щоб там ти знайшов своє справжнє світло.

А диявол…
нарешті знайшов своє серце.