Розділ 10

Пекло святкувало сім днів і сім ночей.

Вогонь у річках палав золотом, у небі розквітали магічні спалахи, а демони вперше за всю свою історію говорили не про війну чи владу.

Про дітей.

Про маленького принца й принцесу пекла.

—

Імена їм дали на восьмий день.

У тронній залі панувала тиша, коли Люцифер тримав на руках сина, а Марта — доньку.

Обидва малюки були дивно спокійними.

Наче вже розуміли, що відбувається.

Азраель стояв поруч із древньою книгою.

— За старими законами пекла ім’я спадкоємця стає частиною його сили.

Люцифер перевів погляд на Марту.

Через їхній зв’язок вона відчула:
він хоче, щоб вибір був спільним.

Вона ніжно усміхнулась.

— Я думаю… наш син має бути Каель.

Люцифер тихо повторив:

— Каель…

І хлопчик одразу відкрив очі, ніби впізнав своє ім’я.

Темно-золоте полум’я м’яко спалахнуло навколо нього.

Азраель нервово кашлянув.

— О так. Він точно майбутній король.

Марта тихо засміялась.

А потім опустила погляд на доньку.

Маленька дівчинка вже дивилась на неї срібними очима — уважно й незвично спокійно.

— А вона…

Марта відчула тепло через їхній зв’язок.
Наче донька сама підказувала.

— Ліора.

Люцифер завмер.

— Це означає «світло»…

Марта кивнула.

— Бо саме вона принесла його в наше життя.

Щойно пролунало ім’я дівчинки, над палацом розсипались срібні іскри.

Усі демони в залі схилили голови.

Азраель закрив книгу.

— Відтепер спадкоємці пекла офіційно представлені світу.

І ніби у відповідь Каель раптом випустив хвилю сили.

Полум’я в усій тронній залі одночасно спалахнуло.

Ліора сердито пискнула.

І полум’я миттєво… згасло.

Запала тиша.

Марта повільно кліпнула.

— Вона щойно… заспокоїла його?

Люцифер дивився на дітей із виразом абсолютного захоплення.

— Вони врівноважують одне одного.

Азраель тихо пробурмотів:

— Якщо чесно, це єдине, що врятує всіх нас.

Марта засміялась.

А тоді Люцифер раптом підійшов ближче й обійняв її разом із дітьми.

Міцно.
Ніжно.

Через їхній зв’язок вона відчула хвилю емоцій, від якої перехопило подих.

Щастя.

Таке велике, що йому самому було страшно його тримати.

Він притулився губами до її скроні.

— Дякую тобі.

Марта підняла на нього погляд.

— За що?

Його очі стали м’якшими, ніж будь-коли.

— За те, що ти подарувала дияволу те, про що він навіть не смів мріяти.

Він подивився на дітей.

— Родину.

Життя в палаці змінилось остаточно.

Тепер коридорами лунав не лише звук кроків демонів чи тріск полум’я.

Тепер там лунав дитячий сміх.

І це було найдивнішим, найпрекраснішим звуком у всьому пеклі.

—

Каель ріс неспокійним.

Він постійно тягнувся до сили, до вогню, до всього, що рухалось або могло вибухнути.

Ліора ж була його повною протилежністю.

Спокійна.
Ніжна.
Але неймовірно сильна.

І якщо Каель розпалював хаос —
Ліора його зупиняла.

Саме тому весь палац досі стояв.

—

Одного ранку Марта прокинулась від дивної тиші.

І це було підозріло.

Дуже підозріло.

Вона повільно сіла на ліжку.

— Люцифере…

Поруч було порожньо.

І дитячих голосів теж не чутно.

Марта миттєво насторожилась.

Вона вийшла з кімнати й завмерла.

Посеред головного коридору сидів Азраель.

Втомлений.
З попелом у волоссі.
І з абсолютно приреченим виразом обличчя.

Марта ледве стримала сміх.

— Що сталося?

Азраель повільно підняв на неї погляд.

— Твій син вирішив, що хоче дракона.

— Що?..

— І тепер у нас є дракон.

Наче на підтвердження його слів десь у палаці пролунав дитячий сміх Каеля.

А потім —
драконячий рик.

Марта прикрила рот рукою.

— Люцифер його вб’є.

— Ні.

Азраель важко видихнув.

— Найгірше те, що Люцифер допоміг йому його приручити.

Марта вже відкрито сміялась.

І саме в цей момент у коридор влетів маленький чорний дракон.