Розділ 8

Минув місяць.

І за цей місяць пекло змінилось.

Демони стали тихішими.
Обережнішими.

Бо їхній король більше не сидів сам на троні.

Тепер поруч із Люцифером завжди була Марта.

І найстрашніше для всіх навколо —
він став щасливим.

—

Уночі палац світився золотими вогнями.

Марта стояла перед величезним дзеркалом у легкій чорній сукні й нервово стискала пальці.

— Я не розумію, чому так хвилююсь, — тихо засміялась вона.

Позаду неї Люцифер підійшов ближче й обійняв за талію.

— Бо сьогодні ми дізнаємось, чи пекло отримає свого спадкоємця.

Його голос звучав спокійно, але Марта відчувала, як швидко б’ється його серце.

Він хвилювався не менше.

Вона повернулась до нього.

— А якщо нічого не вийшло?

Люцифер ніжно торкнувся її чола своїм.

— Тоді я все одно буду кохати тебе так само сильно.

Марта усміхнулась і поцілувала його.

Саме в цю мить двері до кімнати відчинились.

— Ритуал готовий.

Азраель стояв у проході з незвично серйозним виразом обличчя.

— І якщо ви двоє зараз не припините дивитись одне на одного так, ніби існуєте самі у всесвіті, Рада Пекла почне блювати вогнем.

Люцифер кинув на друга холодний погляд.

— Я можу тебе звільнити.

— Але не звільниш.

Азраель усміхнувся.

— Бо я єдиний тут, хто здатен терпіти ваші закохані обличчя.

Марта тихо розсміялась.

—

Ритуальна зала знаходилась глибоко під палацом.

Темна.
Стародавня.
Освітлена сотнями чорних свічок.

На підлозі світилися золоті символи, а в центрі стояла кам’яна чаша з темною водою.

Ліліт теж була тут.

Вона мовчки спостерігала за Мартою, але цього разу в її погляді не було ненависті.

Лише цікавість.

— Поклади руки сюди, — тихо сказала вона.

Марта глянула на Люцифера.

Він кивнув.

І вона опустила долоні над чашею.

Спочатку нічого не сталося.

А тоді вода раптом засвітилась золотом.

Тепло прокотилось по всій залі.

Свічки спалахнули сильніше.

Азраель різко завмер.

— Ох…

Ліліт широко відкрила очі.

Люцифер напружився.

— Що?

Вода в чаші почала кружляти, і всередині з’явились два маленькі золоті вогники.

Не один.

Два.

У залі запала мертва тиша.

Азраель першим нервово засміявся.

— Ну… це цікаво.

Марта кліпнула.

— Що це означає?

Ліліт повільно перевела погляд на Люцифера.

— Вітаю, мій королю.

На її губах уперше з’явилась справжня усмішка.

— У вас буде двійня.

Світ ніби завмер.

Марта різко прикрила рот руками.

— Двоє?..

Люцифер не рухався.

Взагалі.

Наче навіть він не був готовий до такого.

А потім Марта побачила те, чого не бачив ніхто в пеклі за тисячі років.

Її дияволові блиснули очі.

Від сліз.

Він повільно підійшов до неї, обережно взяв її обличчя в долоні й притулився своїм лобом до її.

Його голос зірвався на шепіт:

— Двоє маленьких сердець…

Марта засміялась крізь сльози.

— Схоже, ми перестарались у ту ніч.

Азраель голосно фиркнув:

— Я взагалі не хотів знати подробиці, але дякую.

Люцифер навіть не звернув уваги.

Він дивився лише на Марту.

Так, ніби вона щойно подарувала йому не спадкоємців.

А цілий новий всесвіт.

Звістка про спадкоємців розлетілась пеклом швидше за вогонь.

Тепер уже ніхто не смів називати Марту просто смертною.

Вона стала тією, хто носив під серцем майбутнє самого пекла.

І за старими законами настав час для офіційного ритуалу.

Весілля короля.

—

Велика тронна зала палацу сяяла чорним золотом.

Сотні свічок палали вздовж високих колон, а під скляним куполом розливалося багряне світло небес пекла.

Демони стояли по обидва боки залу.

Мовчазні.
Насторожені.

Бо сьогодні вони мали побачити те, чого не траплялося тисячі років:

їхній диявол добровільно зв’яже себе з кимось навічно.

Марта стояла біля величезних дверей у сукні кольору нічного неба.

Тканина переливалась сріблом, немов зорі.

Її руки трохи тремтіли.