Розділ 2

Наступного ранку Марта прокинулась у власному ліжку з відчуттям, ніби все це був сон.

Але на її тумбочці лежала чорна візитка.

Без номера.
Без адреси.

Лише срібний напис:

«Коли будеш готова укласти угоду — поклич мене.»

Вона різко сіла.

У голові ще лунав його голос.
Глибокий.
Небезпечно спокійний.

Марта схопила телефон і відкрила пошту. Десятки листів від юристів, банків і партнерів нагадали реальність: бізнес, який вона будувала три роки, тепер належав Артему.

Її колишньому.

Він не просто зрадив її.
Він підсунув документи, поки вона довіряла йому найбільше.

І тепер у нього було все.

Окрім неї.

Телефон засвітився новим повідомленням.

«Ти вже злишся достатньо сильно.»

Марта завмерла.

«Що ти хочеш за допомогу?» — надрукувала вона.

Відповідь прийшла миттєво.

«Зустріч. Сьогодні. Опівночі.»

***

Він чекав її на даху старого готелю в центрі міста.

Нічний вітер розвівав її волосся, а серце билося так сильно, ніби вона йшла не на переговори, а на злочин.

Він стояв біля краю даху у чорній сорочці, розстебнутій на шиї. Міські вогні ковзали по його шкірі золотими відблисками.

Надто красивий.
Надто спокійний.

Нелюдський.

— Ти прийшла, — тихо сказав він.

— Мені потрібен мій бізнес назад.

Він повільно повернув голову.

— Без привітання?

— Я не тут для флірту.

Його губи ледь смикнулись.

— Брешеш.

Марта підійшла ближче, намагаючись не показати, як сильно на неї діє його присутність.

— Ти сказав, що можеш дати мені все.

— Можу.

— Тоді поверни компанію.

Він мовчав кілька секунд.
Наче смакував саму ідею.

— І що я отримаю натомість?

— А чого хоче диявол?

Його погляд став темнішим.

— Тебе.

Слова прозвучали надто прямо.
Без гри.
Без жартів.

У Марти перехопило подих.

Він підійшов ближче, і тепер між ними майже не залишилось відстані.

— Не на одну ніч, — тихо промовив він. — Не як коханку. Я хочу, щоб ти стала моєю жінкою.

— Це звучить як угода з пекла.

— Так і є.

Його пальці ковзнули по її зап’ястю.
Повільно.
Небезпечно ніжно.

— Але я ніколи не брешу у своїх угодах.

Марта дивилась йому в очі й ненавиділа те, як її тіло реагувало на нього.

Після Артема вона хотіла болю.
Помсти.
Холодної сили.

А отримала чоловіка, поруч із яким забувала, як дихати.

— Якщо я погоджусь… — прошепотіла вона, — ти знищиш його?

Диявол усміхнувся.

І від цієї усмішки по її спині побігли мурашки.

— Ні, Марто.

Він нахилився до самого її вуха.

— Я зроблю гірше.

Його долоня лягла на її талію, притягуючи ближче.
Від нього пахло ніччю, димом і чимось гріховно солодким.

— Я змушу його дивитися, як ти стаєш недосяжною.

Марта підняла погляд на нього.

— А якщо я захочу піти?

Він завмер на секунду.

— Тоді я відпущу тебе.

— Просто так?

— Ніщо не дається просто так, маленька відьмо.

Його великий палець повільно провів по її нижній губі.

— Але я не тримаю тих, хто не хоче залишитись.

І це було найнебезпечніше з усього.

Бо вперше за довгий час Марта сама не була впевнена… чи захоче піти.