Світар

- Нічого не хочу чути! Я тобі ще століття тому говорив - вибери єдину! Одружись! 

Знову завів батько свою шарманка!

- Батько, та хіба ж можна вибрати одну? Тут же, на яку не глянь, кожна прекрасна. Та й нащо мені оте одруження? 

- А мене в свій час хто замінить? Тебе хто підтримає? - кричав до мене Святовит - бог неба, небесного світла, й мій батько в одному обличчі. - Одружись, завели нащадка, тоді й я зі спокійною душею і нижній світ піду!

-Та що ти! Куди тобі в нижні світи! Ти ще кілька століть правити будеш, то куди ж мені поспішати? Тим паче що такий квітник тут, в я ще не усіх спробував..

Я жартував звісно. Любив одначе батька трохи подраконити. Це для усіх інших він Бог і владика всього живого! В для мене в першу чергу батько! 

 - Моє терпіння вичерпано сину! Не можеш вибрати сам, тоді буде так - Перша ж дівчина, яку поцілуєш, і стане твоєю дружиною! Да буде так!

Святовит, стукнув своїм посахом, й світло залило кімнату, приймаючи його волю, й вішаючи на мене це ярмо!

Як я бісився! Та що ж це таке! Ну подумаєш не хочу одружуватись! То що ж тепер, взагалі про втіхи забути?! 

А одружуватись я не хотів! Бо ж то вам не світ людей, де навіть одруження, не причина, щоб не заглядати на інших. А тут, одружився, і все - вона одна єдина на все життя! 

А воно мені потрібно?! Та от як тільки тепер втриматись, коли ходиш між прекрасних небожительок, що мало не облизуються на мене прекрасного?

От і вирішив я, спустись з другом Сваргом, якому теж нудно стало на землю.

От думаю набридне батькові, що я втік, справ свої не роблю, і відмінить своє покарання. А я поки тут, серед людей поживу. 

Жінки мене тут не приваблювали - куди їм до наших небожительок. Щоб не нудитись, відкрили з Сваргом юридичну контору, й почували себе пречудово. 

Так тільки біда прийшла з відки не чекав..

- Святослав Світославович, (так мене тут на землі кликали) до вас на співбесіду прийшла ще одна дівчина, на посаду секретаря.

В мене до них було дві вимоги: розумні, і щоб до мене не лізли, бо ж поцілує якась, а мене й одружить одразу!

 Брр... 

Якщо ще й ця, лізти до мене почне, буду шукати секретаря чоловіка! 

- Нехай заходить - майже не звернувщи увагу відповів, а потрібно було вигнати усіх до біса й двері заколотити!

Та це вже я потім про це подумаю..

- Вітаю. Мене звати Олена Макош. 

Я лиш кивнув, одним оком прослідкувавши, як в кабінет зайшла гарненька на вигляд, молоденька дівчина і сіла на стільчик, куди я їй вказав. 

Спочатку, дочитав документ, і лише тоді повернув голову, звертаючи увагу на дівчинку. Та так і закляк, бо то була не дівчина, а справжня богиня краси! Я навіть забув що тільки що читав, просто дивився на неперевершене видіння!

А вона як поглянула на мене своїми волошковими очима, то я геть в ньому потонув, забув про все на світі.

 Про що далі говорили не питайте, бо я зараз в не згадаю, та все ж на роботу до себе взяв - як тільки тепер працювати буду не знаю. 

Коли за нею зачинились двері, до мене дійшло, що не потрібно було її брати на роботу!!!

Бо ж дуріти буду, які вона подивиться тими великими очима.

 Проблема в тому, як встояти й не поцілувати?! Бо ж і одружуватись не хочу! Але ж, як втриматись то?.

Рішення одне - завтра зранку зустріну, і скажу що не зможу з нею працювати! Хай вибачає мала, та свобода мені дорожче!!