Олена

- Я знайшла! Оленка, я знайшла тобі роботу!

Моя єдина подруга влетіла в нашу кімнату, яку ми знімаємо з нею в гуртожитку, бо на краще ще потрібно заробити..

- Де, ким? - я жваво підскочила з ліжка, адже вже більше двох тижнів, не можу знайти підходящу роботу.

- Секретар-помічник юриста, в одну юридичну контору!

- Маш, ти що знущаєшся? Я ж тобі вже говорила!..

Я розчаровано сіла назад на ліжко, не візьмуть мене туди, або я сама втечу..

- Та знаю я, знаю. Але там все буде добре. Бо-оо!! - Машка розквітла посмішкою, зображаючи руками стукіт по барабану - Та-да-да-дам -  Твій бос - гей! 

- Ого!!!

Я навіть з ліжка зіскочила, посміхнулась! Оце щастя! Невже нарешті мені поталанило?!

- Одже й чіплятись він до тебе точно не буде! І все буде чу-до-во!

Так це може бути варіант.. Я дуже на це сподіваюсь!

Моя проблема в тому - що я дуже красива. Навіть не так! Прекрасна! 

Усі хто мене знають - називають не інакше як Олена- прекрасна..

 Але хто б знав яка то біда!!

По перше, чоловіки, майже усі як один, хочуть щоб я стала їхньою! Я навіть вийти кудись сама  інколи  боюсь, бо обов'язково ж якесь причепиться.

Навіть змушена була, на східні єдиноборства записатись, і ще з дитинства ходила, не тому що подобалось, а щоб мати змогу відганяти від себе всяких, що не розуміють слова ні!

А тягнеться це, ще з самого малечку!

Мама розповідала, що якось, ще до мого народження, допомогла якійсь незнайомій бабусі, що впала посеред дороги. Зібрала продукти що розсипались, допомогла піднятись, бо бідненька поранилась, а тоді перевела через дорогу. На лавці в парку, обробила її пошкоджені коліна, ще й кавою пригостила. А бабуся виявилась не простою.. 

Як тільки моя мама впевнилась що з нею все добре, й хотіла попрощатись, та приклала руки до її ще зовсім плоского живота і сказала:

- Донечка твоя, красунею вродиться, та такою, що жоден чоловік встояти не зможе! А до краси, ще й щастя їй відсиплю, і коханого такого, що на весь світ один такий! Любити її буде, й оберігати.

І поки мама в шокованому стані, дивилась, як з рук бабусі йде світло до її живота, а тоді приходила в себе , та старенька просто зникла на очах..

Мама багато разів розповідала мені цю історію, і якщо маленькою я сприймала це як якусь казку, то чим дорослішою ставала - тим більше це все, на якесь прокляття ставало мені схоже.

Я вродилась дійсно гарною - густе, біляве волосся, гарними локонами стелилось до попереку, личко сердечком, маленький трішки задертий носик, повні червоні вуста, і великі волошкові очі, як у того оленяти бембі - хто з чоловіків не погляне, очі відвести не може!

І якщо в дитинстві то було, ще пів біди - ну дивляться, захоплюються, а як попрошу щось - встояти ніхто не міг, та й усе. Та коли я почала дорослішати.. 

Усі хлопці в школі за мною впадали, але ж не усі адекватні! Комусь вистачало просто сказати - не цікавить. А комусь на це було все рівно! От і довелось мені на єдиноборства записатись, щоб мати змогу за себе постояти.

Та й це не велика біда, бо гірше ніж закохані хлопці, можуть бути тільки розлючені дівчата! Адже за мною, моєю красою, на них ніхто й уваги не звертав. Тому сварок і казусів з дівчатами було, що рік більше.

З усіх моїх знайомих дівчат лише з Машою і мене були гарні стосунки. Маленька, худенька, бідна.. В школі її обзивали мишею, і ніхто не хотів дружити, тому з нею дружила я!

Та все ж, моє терпіння було не резинове, тож не маючи змоги більше виносити дівчачі образи, й приставання хлопців, я старші класи навчалась дистанційно. Навіть в університет вступила на заочне відділення. Але ж тепер, на роботу потрібно йти між люди! 

Ось і шукала я собі щось по професії, а я юрист. Та тільки з моєю вродою, спробуй знайти, щоб керівник був адекватний, та під юбку не заглядав! От може який дідусь, чи бабуся.. 

Бо ж з моїм личком, якщо чоловік - то одразу хоче тягнути в ліжко! А як жінка, то стільки зверхності, й заздрощів... а ще ж ревнощі - ну його!

А тут, бос - гей! Ото щастя!