Освідчення

Як вабить ця тиша ...

Як вабить ця тиша, оманливо мирна й спокійна!
Над річкою ніби солодка імла забуття.
От тільки в повітрі висить щось таке безнадійне,
Як ніби не осінь минає, а ціле життя.
Напнута струна напівсонного щемного суму
Ятрить і тривожить. І ради від того нема.
Хоч як добре тямлю, що краще про тебе не думать,
Та осінь знов хвилею тугу у серці здійма.
І спомини бродять примарні у шурхоті листя.
У тиші прозорій немовби твій голос бринить.
У сутінках знову ввижається любе обличчя.
І я знов даремно ловлю ту оманливу мить.

Валентина Дрегваль

Подобається

#1312 в Різне
#304 в Поезія

У тексті є: лірика, кохання, ніжність

Відредаговано: 13.04.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись