Освідчення

Сновигають думки, мов сновиди...

Сновигають думки, мов сновиди,
В сенсів й смислів заклятому колі.
Ти зі мною не будеш ніколи.
Все настільки просте й очевидне.

Відпустити. Забути. Заснути
Всім єством, всім чуттям і снагою.
Скільки ж можна впиватись журбою
І тужити. І бачити всюди

Твою постать, сповиту серпанком
Ранніх сутінків, чи, може, мрії.
Я ж так добре усе розумію.
Я ж так прагну загоїти рани

Й знову жити звичайно і просто
Без оман і надій нездійсненних.
Зануритися в клопіт щоденний,
З серця вийняти цю скалку гостру,

Що так довго болить. Цю солодку
Й безнадійну таємну надію.
Вже ж і обрій життя вечоріє,
На весну вже нема повороту.

Подобається

#1318 в Різне
#305 в Поезія

Відредаговано: 13.04.2024