Освідчення

Я чекаю...

Я чекаю. Неначе вироку.
Так приречено і безсило.
І душа аж до самих витоків
Безнадійно уже зміліла.
В чорну прірву німого розпачу
Заповітна зірвалась мрія.
Я тримаюсь щосили. Молюсь. Мовчу.
Беззмістовність і безнадія.
Де ти? Як ти? Холодні ідуть дощі.
Ніби разом зі мною плачуть.
І єдиний рятунок моїй душі
Хоч мигцем би тебе побачить...

Валентина Дрегваль

Подобається

#1299 в Різне
#301 в Поезія

У тексті є: лірика, кохання, ніжність

Відредаговано: 13.04.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись