Глава 3 В академії

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь щільні гілки дерев, коли Лілія повільно прокинулася у новій кімнаті. Вузьке ліжко і незнайомі стіни нагадували, що назад дороги немає. Поряд була Тіра, її сусідка по кімнаті, але вона ще спала, не рухаючись.
Лілія витягла руки, намагаючись стримати тремтіння. Кожен звук здавався гучним: скрип дерев’яної підлоги, шелест тканини, легке дихання сусідки. Вона намагалася зібрати думки, але страх не відступав.
Вийшовши з кімнати, Лілія зустріла Аделіну в коридорі.
— Ліліє, ти теж хвилюєшся? — тихо запитала Аделіна.
— Так… — прошепотіла Лілія, стискаючи кулаки. — Все здається величезним і страшним.
— Не хвилюйся, — заспокоїла Аделіна. — Підемо разом на сніданок, там буде легше зорієнтуватися.
Сніданок проходив у великій залі академії. Довгі дерев’яні столи, свічки, легке світло магії — усе виглядало велично і трохи страшно. Лілія помічала уважні погляди інших студентів: кожен оцінював новоприбулих. Деякі погляди проймали наскрізь, змушуючи серце калатати сильніше.
Коли наставники Орверн і Меліса з’явилися на кафедрі, усі замовкли. Орверн стояв прямо, поглядом ніби читав думки. Меліса додавала м’якості, але її слова не залишали сумнівів:
— Ласкаво просимо до академії. Тут ви навчитеся контролювати себе, свої здібності та розуміти Острів.
— Пам’ятайте, — додав Орверн, — знання, здобуті тут, не можна виносити за межі острова. Це суворе правило.
Лілія відчула холодок по спині. Кожне слово наставників нагадувало: помилка може коштувати дорого.
Після сніданку наставники провели новачків на перше практичне завдання — спостереження за природою острова. Дівчата вийшли на невеликий майданчик серед зелених схилів. Змії спостерігали за ними мовчки, їхні погляди проникали всередину, змушуючи відчувати власну неготовність.
— Дивись на рухи, відчуй ритм природи, — тихо сказала Аделіна. — Спробуй зрозуміти, що вона хоче сказати.
Лілія напружилася, намагаючись відчути щось нове, про що ніколи не знала. І раптом помітила легкий блиск під землею — камінь ніби реагував на її присутність. Серце стислося, а всередині щось змусило дихати глибше.
— Це… наче вони оцінюють мене? — прошепотіла Лілія.
— Можливо, — тихо відповіла Аделіна. — Тут усе залежить від того, як ти поводишся, і що готова показати.
Вечір опустився швидко. Лілія поверталася до кімнати, де Тіра вже сиділа на ліжку, переглядаючи записи першого завдання.
— Це складно… — промовила Лілія. — Я не знаю, чи впораюся.
— Ти впораєшся, — відповіла Тіра. — Просто не бійся показати, хто ти є. Тут це важливо.
Лілія лягла на ліжко, дивлячись у стелю. Вона знала, що повернення додому неможливе і настав час приймати нові правила острова. Серце все ще калатало, але всередині зароджувалося відчуття: якщо вона виживе сьогодні, зможе пройти будь-яке випробування.
І наостанок, перед тим як заснути, Лілія помітила серед дерев погляд, який стежив за нею. Холодок по спині нагадував — на Острові Змій кожен рух помітний.