Острів загублених духів

Розділ 1

Промені сонця пробивалися крізь хмари й били прямо в обличчя нашого героя. Легкий вітерець шелестів листям, а мокрий пісок торкався його шкіри.

Валераа повільно розплющив очі. Перед ним височіли пальми, а за ними простягався безкрайній океан.

Він лежав на березі невідомого острова.

Удалині, серед океанських хвиль, плавали уламки лайнера. Вода повільно гойдала понівечені шматки металу, які ще зовсім недавно були частиною величезного корабля.

Валераа озирнувся навколо. Ні людей, ні голосів, ні жодних ознак життя. Лише шум хвиль, шелест пальм і безкрайній океан.

Він залишився сам.

Валераа повільно підвівся на ноги, обтрусив мокрий пісок з одягу й озирнувся ще раз. Він не розумів, як опинився на цьому острові й що сталося з лайнером. У голові крутилися десятки запитань, але відповідей не було.

Вирішивши не залишатися на березі, він рушив углиб острова.

Між високими пальмами тягнулися вузькі стежки, густі зарості приховували землю, а з глибини тропічного лісу долинали незнайомі звуки. Валераа уважно оглядав місцевість, сподіваючись знайти прісну воду, укриття або хоча б якісь сліди людської присутності.

Раптом крізь шелест листя до нього долинули голоси.

Валераа зупинився й прислухався.

Попереду, на невеликій галявині, стояли люди.

Він обережно розсунув гілки й зробив кілька кроків уперед. Побачивши незнайомців, Валераа завмер від несподіванки.

Їх було семеро.

Він упізнав їх. Це були ті самі люди, яких він бачив на борту лайнера тієї ночі. Кожен із них залишився в його пам’яті завдяки подіям, що передували катастрофі.

Вони теж вижили.

Принаймні, так здавалося на перший погляд.

Найдивнішим було те, що всі семеро опинилися саме тут — на острові посеред безмежного океану.

Валераа вийшов із-за кущів і невпевнено помахав рукою.

— Привіт! Я Валераа.

Семеро чоловіків одночасно повернули голови в його бік.

На кілька секунд запанувала тиша.

— Хто? — нарешті запитав Алекс, насупившись.

Валераа здивовано подивився на нього.

— Ну, Валераа. Стюард. Пам’ятаєте? Я був біля рятувальних шлюпок.

Чоловіки переглянулися.

— А-а-а, — протягнув Віктор. — Той самий, який збирався рятувати себе першим?

— Не перекручуй мої слова! — обурився Валераа. — Я казав, що спочатку треба рятувати найважливіших людей.

— І себе, — додав Марк із посмішкою.

— Ну, а як же без мене? — Валераа розвів руками. — Хтось же повинен був організувати порятунок.

— Судячи з результату, організував ти його чудово, — пробурмотів Артем.

Роман тихо засміявся, а Андрій навіть не спромігся приховати усмішку.

Ігор, який досі мовчав, уважно розглядав Валераа.

— Зачекайте, — промовив він. — Якщо ти тут, то виходить, що ти теж пережив катастрофу?

— А ти як думаєш? — Валераа обвів рукою навколишні джунглі. — Я що, спеціально сюди на відпочинок приїхав?

— Де ти нас знайшов? — запитав Алекс.

— Побачив, що тут хтось ходить. Почув голоси — от і пішов на звук. А потім дивлюся: знайомі обличчя. Думаю, або мені пощастило, або я досі сплю.

— Можливо, другий варіант, — зауважив Марк.

— Якщо це сон, то в мене є до нього кілька претензій, — відповів Валераа, оглядаючи брудний одяг і подряпані руки. — Особливо щодо готелю.

Цього разу засміялися майже всі.

На мить напруження між незнайомцями зникло. Вони були живі. Усі семеро, яких Валераа пам’ятав із лайнера, стояли перед ним.

Але радість швидко поступилася місцем тривозі.

— Гаразд, — першим заговорив Артем. — Хтось може пояснити, де ми?

Ніхто не відповів.

— І як ми сюди потрапили? — додав Віктор.

— Я прокинувся на березі, — сказав Валераа. — Навколо уламки корабля, а самого лайнера немає. Жодних рятувальних шлюпок я не бачив.

— Я теж прийшов із берега, — озвався Роман. — Думав, що тут нікого немає.

— Виходить, ми всі опинилися на одному острові, — підсумував Алекс.

Він подивився на густі зарості, що оточували галявину.

— Питання лише в тому, чи є тут ще хтось.

Наче у відповідь на його слова, десь углибині лісу пролунав дивний звук.

Усі замовкли.

Це було схоже на тріск зламаної гілки.

А потім знову запала тиша.

Валераа повільно повернув голову до джунглів6.

— Ну що ж, — пробурмотів він. — Сподіваюся, тут хоча б обслуговування краще, ніж на лайнері.

— Ну що ж, — Алекс потер долоні й озирнувся на присутніх. — Схоже, рятувальників чекати марно. Принаймні поки що.

— І що ти пропонуєш? Сидіти тут і чекати, поки нас знайдуть? — запитав Віктор.

— А в тебе є краща ідея? — відповів Алекс.

Віктор промовчав.

Чоловіки зібралися в невелику групу посеред галявини. Кожен намагався зрозуміти, що робити далі. Вони опинилися на невідомому острові посеред океану, без їжі, води, зв’язку та найменшого уявлення про те, де перебувають.

— Для початку нам потрібно знайти воду й щось поїсти, — озвався Роман. — Бо особисто я довго на одних розмовах не протримаюся.

— Ти й на повному шлунку довго без їжі не протримаєшся, — підколов його Андрій.

— Дуже смішно.

— Припиніть, — втрутився Артем. — Нам потрібно вирішити, що робити. Якщо тут немає людей, це ще не означає, що острів безпечний.

— Саме тому пропоную дослідити його, — подав голос Валераа. — Ми розділимося й оглянемо навколишню місцевість. Можливо, знайдемо прісну воду, їстівні фрукти або якесь укриття. А якщо пощастить, то й зрозуміємо, де ми взагалі опинилися.

— Розділимося? — перепитав Ігор. — А якщо хтось заблукає?

— Тоді нехай не відходить надто далеко, — відповів Валераа. — Ми ж не збираємося досліджувати цілий континент.

— Чудовий план, — усміхнувся Марк. — Особливо та частина, де ми можемо заблукати на острові, якого навіть на карті не бачили.

— Якщо маєш кращу пропозицію, слухаємо, — кинув Валераа.

Марк лише знизав плечима.

Зрештою чоловіки погодилися. Вони домовилися повернутися на галявину до заходу сонця й розповісти одне одному про всі знахідки.

Після цього кожен обрав свій напрямок.

Валераа теж зник серед густих заростей.

Острів поглинув їх.

---

Сонце повільно опускалося за горизонт, забарвлюючи небо в помаранчеві та багряні кольори.

На галявині знову зібралися семеро чоловіків.

Віктор, Алекс, Марк, Артем, Роман, Андрій та Ігор стояли посеред трави, озираючись навколо.

— Ну що, усі на місці? — запитав Алекс.

— Здається, так, — відповів Андрій, перерахувавши присутніх.

— Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, — пробурмотів Роман. — А де Валераа?

Усі озирнулися.

Валераа ніде не було видно.

— Може, заблукав? — припустив Марк.

— Або знайшов собі п’ятизірковий готель і вирішив не повертатися, — пожартував Віктор.

— Дуже смішно, — буркнув Артем. — Ми домовлялися зустрітися до заходу сонця. Якщо він досі не повернувся, варто піти й пошукати його.

Ігор уважно вдивлявся в зарості.

— Тихо.

Усі замовкли.

Десь неподалік почувся тріск.

Хрусь!

Наче хтось наступив на суху гілку.

Чоловіки повернули голови в бік густих кущів.

Ще один тріск.

А потім із заростей раптом вискочив Валераа.

— А-А-А! ОЙ, МАТІНКО!

Він мчав так, ніби за ним гналася ціла зграя диких звірів. З-під його ніг здіймався пісок, а гілки били по одягу.

Валераа мало не врізався у Віктора, але в останню мить зупинився, ледь утримавшись на ногах.

Кілька секунд він важко дихав, упершись руками в коліна.

Чоловіки мовчки дивилися на нього.

— Що сталося? — нарешті запитав Алекс.

Валераа підняв голову й спробував вирівняти дихання.

— Я… це… там…

— Ти можеш говорити нормально? — поцікавився Марк.

— Дайте людині подихати! — обурився Валераа.

Він випростався, витер чоло й озирнувся на ліс, звідки щойно вибіг.

— Ну? — нетерпляче запитав Артем. — Що ти там знайшов?

Валераа на мить замовк.

— Печеру.

— І через це ти летів так, ніби побачив самого диявола? — здивувався Віктор.

— Якби ж то звичайну печеру! — вигукнув Валераа. — Вона величезна, темна й моторошна. А вхід…

Він проковтнув слину.

— Вхід схожий на людський череп.

Усмішки повільно зникли з облич чоловіків.

— На череп? — перепитав Ігор.

— Саме так. Скеля навколо входу утворює щось схоже на очниці, а верхня частина нагадує кістки черепа. Я спочатку подумав, що мені це привиділося.

— Може, це просто дивна форма скелі, — припустив Андрій.

— Може, — погодився Валераа. — Але я не став перевіряти, що там усередині. Особливо коли сонце почало сідати.

— Гаразд, залишимо печеру на завтра, — вирішив Алекс. — А зараз розповідайте, що знайшли інші.

— Я знайшов банановий гай, — повідомив Віктор. — Дерева ростуть неподалік звідси. Банани ще зеленуваті, але деякі вже можна їсти.

Роман одразу пожвавішав.

— І ти мовчав?!

— Я щойно почав розповідати!

— Завтра покажеш, де він, — швидко сказав Роман. — Обов’язково покажеш.

— Якщо не з’їси все дорогою, — додав Марк.

— Дуже дотепно.

— А я знайшов джерело, — повідомив Алекс. — Невелике, але вода на вигляд чиста. Проте пити її без перевірки я б не радив.

— Вода — це добре, — кивнув Артем. — Якщо джерело справді прісне, у нас уже є шанс протриматися тут довше.

— Я знайшов кілька галявин і струмок, але нічого особливого, — сказав Ігор.

— А я взагалі нічого не знайшов, — зізнався Андрій. — Хіба що комарів розміром із мій кулак.

— Ти перебільшуєш, — зауважив Марк.

— Хочеш, завтра покажу?

— Ні, дякую.

Усі перевели погляди на Марка.

— А ти? — запитав Віктор.

— Нічого корисного. Густі зарості, кілька скель і купа колючих рослин. Зате я переконався, що без ножа далеко тут не зайдеш.

— Отже, маємо банани, джерело води й печеру у формі черепа, — підсумував Алекс. — Уже щось.

— Щось? — Валераа скептично підняв брови. — Та я б волів знайти ще один банановий гай, а не цю чортову печеру.

— Чому? — запитав Ігор. — Ти ж сам сказав, що не заходив усередину.

— Саме тому! Я не знаю, що там. А коли не знаєш, що ховається в темряві, краще не лізти туди без підготовки.

Цього разу ніхто не став із ним сперечатися.

Сонце майже зникло за обрієм. Останні промені пробивалися крізь верхівки пальм, а на галявині дедалі швидше густішали сутінки.

— На сьогодні досить, — сказав Артем. — Нам потрібно знайти місце для ночівлі. Завтра повернемося до джерела, наберемо води, а потім подивимося на ту печеру.

Валераа різко повернувся до нього.

— На печеру?!

— А ти пропонуєш її ігнорувати?

Валераа на мить замислився.

— Ні. Просто хотів почути, як ти це скажеш уголос.

Віктор розсміявся.

Чоловіки почали обговорювати, де краще облаштувати тимчасовий табір.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше