Розділ 6: Виклик Співучої скелі

Дівчата повільно спускалися срібними сходами, відчуваючи дивну легкість. Після «Пісні Трьох Душ» здавалося, що сам острів допомагає їм іти: сходинки м’яко вібрували під ногами, підштовхуючи вперед. Мелодій зник, але його голос усе ще відлунював у шелесті срібного листя.
Коли вони дісталися підніжжя скелі, Катя зупинилася і розгорнула карту, яку вона доповнювала прямо на ходу.
— Дивіться, — вона вказала на високий, тонкий пік, що здіймався над бухтою. — Це Співуча скеля. Згідно з легендою, яку мені відкрив Кристал знань, саме на її верхівці народжується найчистіший звук острова. Але дістатися туди може лише той, хто не має сумнівів у своїх рухах.
Таня задерла голову, дивлячись на пік, що губився у хмарах. Скеля була ідеально гладкою, мов поліроване срібло, і не мала жодної видимої зачіпки. Але найдивнішим було те, що вона постійно «звучала» — від найменшого подиху вітру скеля видавала високий переливчастий свист.
— Це мій вихід, — рішуче сказала Таня, затягуючи пасок на своїй куртці. — Ви знайшли шлях і мелодію, тепер моя черга діяти.
Вона почала готуватися з особливою ретельністю. Таня дістала спеціальні рукавиці, які вона змастила смолою ще у Світлодарі, та міцну мотузку.
— Таня, будь обережна! — Саша поклала руку їй на плече. — Ця скеля слизька, і звук може збити тебе з пантелику.
— Не хвилюйся, — Таня підморгнула подрузі, хоча в її очах промайнула тінь тієї самої щирості, про яку вони говорили біля чаші. — Я тепер знаю, що боятися — це нормально. Але я також знаю, що я сильна.
Таня підійшла до підніжжя. Вона заплющила очі, налаштовуючись на ритм скелі. Вона зрозуміла: щоб піднятися, їй потрібно стати частиною цієї музики. Щойно скеля видавала високу ноту, Таня робила ривок. Щойно звук стихав — вона завмирала, міцно притискаючись до холодного металу.
Це було неймовірне видовище. Таня рухалася, як акробатка на тонкій нитці. Кожен її рух був точним і швидким. Коли вона була вже на середині шляху, раптовий порив океанського вітру вдарив у скелю. Спів перетворився на оглушливий гул. Скеля почала вібрувати так сильно, що рукавиці Тані почали ковзати.
— Тримайся! — крикнула Катя, стискаючи кулаки.
Таня відчула, як пальці втрачають опору. На мить її охопив жах. Але в її голові залунала пісня Саші. Вона згадала, що вона — не просто м'язи, вона — частина «Допитливості».
Вона помітила, що на поверхні скелі є ледь помітні отвори, які й створюють звук. Таня використала свій альпіністський гак, зачепивши його прямо за один із «співаючих» отворів. Звук скелі змінився на низький і підтримуючий, ніби вона схвалювала таку винахідливість.
Залишилося всього кілька метрів. Таня, важко дихаючи, зробила фінальний ривок і витягнула себе на вузьку платформу на самому верху.
— Я зробила це! — її голос, підсилений скелею, прокотився над усім островом.
На верхівці Співучої скелі вона побачила те, за чим прийшла — невелике заглиблення, у якому лежав Камінь Відлуння. Це був невеликий мінерал, який постійно пульсував м'яким срібним світлом, записуючи в себе всі звуки острова.
Таня обережно взяла його в руки. Тепер у них був не просто спогад про подорож. У них був голос острова, який вони зможуть привезти в Світлодар.
Але щойно вона торкнулася каменя, небо над Островами Срібних Водоспадів почало змінювати колір. З боку далекого океану насувалася стіна золотого туману. Катя знизу крикнула:
— Таню, швидше спускайся! Насувається Золотий Шторм! Такого немає на моїх картах!