Розділ 4: Хранитель Відлуння

Срібні сходи ставали дедалі крутішими. Чим вище піднімалися дівчата, тим тоншим ставало повітря, і тим сильніше вібрував метал під їхніми ногами. На самій вершині, де хмари торкалися скель, розкинулася широка площа, вимощена дзеркальним каменем. У центрі площі височіла величезна чаша, у яку стікалися струмки з самого неба, даючи початок усім водоспадам острова.
Біля чаші, спиною до них, сиділа постать. Вона була нерухома, мов статуя.
— Хто це? — прошепотіла Таня, миттєво напружившись і ставши попереду подруг.
Коли дівчата підійшли ближче, постать повільно обернулася. Це був старий чоловік, але його вигляд вражав: його довга борода була схожа на струмені водоспаду, а шкіра мала легкий сріблястий відлив. Його очі були великими і абсолютно прозорими, як гірський кришталь. В руках він тримав довгий жезл, що нагадував камертон.
— Ви прийшли надто пізно… або якраз вчасно, — промовив він, і його голос пролунав не з вуст, а ніби зсередини скелі, на якій вони стояли.
— Ви Хранитель? — обережно запитала Катя, виходячи вперед. — Ми прийшли зі Світлодара. Ми відчули, що Острів замовкає.
Старий сумно посміхнувся і вказав на чашу. Вода в ній була темною і нерухомою.
— Мене звати Мелодій. Я останній з тих, хто знав велику пісню Океану. Срібні Водоспади живляться не дощем, а гармонією світів. Але світ за морем став надто галасливим. Люди забули, як слухати тишу, і від цього галасу серце острова почало черствіти. Срібло стає звичайним металом, важким і холодним.
— Але ми чули музику! — вигукнула Саша. — Вона ще живе в гроті, вона є в траві!
— Це лише відлуння, дитино, — відповів Мелодій. — Головна струна Арфи обірвалася, бо вона не витримала фальші. Острів засинає. І коли застигне останній водоспад, срібло потягне цей край на дно океану.
Таня підійшла до чаші й зазирнула всередину.
— То що нам треба зробити? Ми не боїмося труднощів! Якщо треба щось полагодити — я це зроблю. Якщо треба знайти нову струну — Катя знайде її на карті!
Мелодій подивився на Таню з цікавістю.
— Сміливість — це добре. Але струну не можна викувати в кузні. Її можна виткати лише з «Чистої Ноти». Це звук, який народжується, коли три різні душі звучать як одна. Багато мандрівників намагалися це зробити, але їхні серця хотіли слави або багатства. Їхня пісня була нещирою, і Острів відкидав їх.
Він підняв свій жезл-камертон і вдарив ним об край чаші. Звук був болісним і надтріснутим.
— У вас є час до заходу сонця. Якщо ви не зможете заспівати пісню, яка розбудить чашу, ви залишитеся тут назавжди, ставши частиною срібної скелі.
Катя, Таня і Саша переглянулися. Це було зовсім не те випробування, до якого можна підготуватися фізично. Мелодій відійшов у тінь скелі, залишивши їх наодинці з величезною, мовчазною чашею.
— Дівчата, — Саша взяла подруг за руки. — Він сказав про три душі. Катя — це розум, Таня — це сила, а я… я постараюся стати вашим голосом. Але ми повинні бути абсолютно чесними одна з одною.
Раптом небо почало темніти, і перший промінь заходу торкнувся нерухомого срібного водоспаду. Часу майже не залишилося.