Розділ 1: Поклик далекого горизонту

Минуло півроку з того часу, як Катя, Таня та Саша повернулися з безлюдного Півострова, принісши Світлодару знання і натхнення.  Найбільші таємниці завжди ховаються там, де ніхто не шукає. Кристал  дав їм нові навички виживання на суші, але їхній дух кликав до моря.
Завдяки новій, процвітаючій пристані, яку спроєктувала Таня, і новим картам, створеним Катею, знайти більший і надійніший корабель було легко. Вони придбали старий, але міцний двощогловий катер, який назвали «Допитливість» — це була данина поваги до Катіної сили та головної рушійної сили їхніх пригод.
Підготовка тривала кілька тижнів. Тепер це не була таємна втеча серед ночі. Світлодарці, які раніше з острахом дивилися на воду, тепер збиралися на березі, допомагаючи дівчатам. Старійшина Іван особисто приніс бочку солоної риби та міхи з джерельною водою.
«Повертайтеся з новими знаннями, — сказав він, потиснувши руку Саші. — Наше місто тепер має світло, але світові потрібно більше таких, як ви».
На борту «Допитливості» панував ідеальний порядок. Катя облаштувала собі маленьку каюту-лабораторію, де на столі лежала та сама старовинна карта з ледь помітною приміткою: «Острови Срібних Водоспадів — там, де вода співає голосом зірок».
— Дівчата, згідно з моїми розрахунками, нам потрібно тримати курс на Південний Хрест, — впевнено промовила Катя, розправляючи компас. — Якщо вірити Кристалу, течія сама підхопить нас, коли ми вийдемо за межі Туманної Затоки.
Таня, стоячи біля штурвала, відчувала силу катера. Вона власноруч зміцнила щогли та перевірила кожну мотузку.
— Ми готові! — вигукнула вона. — «Допитливість» прагне вітру так само сильно, як і ми!
Саша підняла над палубою їхній незмінний прапор із трьома зірками. Тепер до нього вона додала ще одну деталь — вишиту срібною ниткою хвилю, символ їхнього нового шляху.
— Ми пливемо не просто за новими землями, — тихо сказала Саша, дивлячись на берег, що віддалявся. — Ми пливемо, щоб дізнатися, на що здатна дружба у відкритому океані.
Коли береги Світлодара зникли в ранковому тумані, море змінилося. Вода стала густого синього кольору, а хвилі — вищими та важчими. Раптом повітря наповнилося дивним звуком. Це не був шторм. Це було схоже на тисячі кришталевих дзвіночків.
— Чуєте? — Катя вибігла на палубу з підзорною трубою. — Вода… вона стає світлішою!
Попереду, серед безмежного океану, з’явилася дивна лінія. Океан не просто пінився — він виблискував, ніби в нього висипали цілу жменю срібних монет. Це був вхід у води, що вели до Островів Срібних Водоспадів. Але шлях до них перегороджував високий водяний завіс — густий туман, що виблискував на сонці.
— Тримайтеся міцніше! — крикнула Таня, міцно стискаючи штурвал. — Зараз ми дізнаємося, на що здатна наша «Допитливість»!
Катер влетів у сріблясте марево, і на мить дівчатам здалося, що вони пливуть не по воді, а по розплавленому зірковому світлу. Попереду на них чекало те, чого не було на жодній карті світу.