Маяк Кільмор-Кова увімкнувся з глухим звуком, і конус світла, повільно обертаючись по колу, почав освітлювати море та узбережжя довкола. Те світло сягало до самого обрію, ковзаючи поверхнею темних хвиль і розкидаючи яскраві зблиски в нічне небо. Ледь торкнувшись дахів міських будинків, далі воно досягало аж до пагорбів, полохаючи диких кроликів та сов, які завмирали при його наближенні. Дійшовши до столітніх дерев у парку вілли Арго, сяйво пробилося в будинок крізь дерев’яні жалюзі на вікнах, які дивилися в бік моря.

На горищі троє голів схилилися над зачиненою старою скринею, якій, очевидно, довелося чимало подорожувати, бо вона вся була обліплена мітками та клаптиками обірваних етикеток.

— Це лише Леонард, — промовив Нестор, садівник.

— Маяк, — додала Джулія, аби потішити брата.

Джейсон ще жодного разу не бачив маяк увімкненим, адже минулого вечора він був у Землі Пунт, що в Давньому Єгипті. Хлопець підійшов до віконниць, якими було прикрито вікно, визирнув надвір, у ніч.

— Вау, — прошепотів він захоплено, коли світло дійшло до нього вдруге. Тінь хлопця видовжилася, досягнувши найдальшої стіни горища, біля якої були звалені старі меблі, прикриті білими простирадлами, та стояли якісь потемнілі картини. — Він умикається щовечора?

— Лише тоді, коли Леонард не забуває його увімкнути, — перемагаючи кашель, відповів Нестор. У повітрі відчувався запах сухих фарб для малювання.

Джулія усміхнулася. Ось уже другий вечір поспіль Леонард не забуває увімкнути маяк. Попереднього вечора те допитливе велике око по-дружньому підтримувало її в той час, коли надворі лютувала гроза, а Манферд намагався вибити двері вілли Арго.

Джейсон знову став навколішки перед скринею. Допоміг сестрі відкрити останній замок і спробував підняти кришку. На напіввідірваній етикетці акуратним почерком Улісса Мура, колишнього власника будинку, було зазначено: «ВЕНЕЦІЯ, спогади».

— Ми майже досягли мети! — промовив хлопець схвильовано. Підняв кришку скрині, від чого у повітря здійнялася хмаринка пилу.

Світло маяка танцювало на стелі.

— Яка краса! — заворожено прошепотіла Джулія, проводячи рукою по червоній тканині, на якій було розкидано трохи сушених духмяних трав, щоб захистити вміст скрині від молі та гризунів.

— Схоже на плащ, — висловив припущення Джейсон. Він обережно дістав зі скрині тканину з чудернацьким орнаментом, вишитим червоними нитками по червоному полотну. Вона якось по-особливому поблискувала у світлі маяка, ніби в тканку було вплетено сріблясті волокна. Плащ виглядав дуже старим і зношеним, у декількох місцях краї були обірвані.

Скриня мала три відсіки, кожен із яких був позначений старим медальйоном та кількома білими масками з пап’є‑маше.

— Венеціанські маски! — вигукнула Джулія. Вона обережно взяла одну з них і повернула її лицевим боком до себе. Це була маска з довгим гострим носом, прорізами для очей, двома золотими сльозинками, що стікали по щоках, а над лобом причеплено чорний капелюх. Таких капелюхів у скрині виявилися три, — чорних, як ніч. Вони лежали на акуратно складених таких само чорних плащах-накидках, кожен із яких застібався біля шиї на дві блискучі булавки.

Діти мовчки дістали й поклали маски з плащами на підлогу горища, а Нестор пильно за ними спостерігав.

У відсіках скрині знайшлося ще кілька носових хустинок з ініціалами У. М. та П. М., пара мереживних рукавичок, довжелезний вовняний шарф, булавка у формі гончака, театральний монокль, ціпок з латунною ручкою та мапа Венеції XVIII століття із побляклими написами й малюнками. Мапа була такою старою й крихкою, і щойно Джейсон спробував її розгорнути, вона ледь не розсипалася в його руках. І на самому дні лежали дві брошури лібрето до якоїсь вистави та кілька запрошень у пожовтілих від часу конвертах з написом «Театр Сант-Анджело».

Діти передавали ті речі з рук у руки, намагаючись уявити собі, навіщо вони могли знадобитися. Нестор повідомив їм те незначне, що він знав про життя у Венеції минулих часів, як то йому розказували колишній власник вілли та його дружина. Захоплені його розповідями, Джейсон і Джулія на якийсь час уявили, що вони перебувають не на запиленому горищі, заповненому старими меблями, а серед таємниць славнозвісного міста каналів, у гамірних бальних залах, серед масок, музики й сміху.

Поступово сон почав брати верх над мріями, і Нестор, укотре позіхнувши, відкашлявся й заявив:

— Гадаю, нам усім час спати, друзі. Завтра до школи.

Джейсон узяв одну з масок, приклав собі до обличчя, раптом різко обернувся до сестри і крикнув моторошним голосом.

— Ой-ой-ой! — заверещала Джулія. — Припини негайно! Зовсім не смішно!