Глава 4

Вже кілька годин Соломія байдуже переглядала відео в YouTube. Очікувано, не було нічого, що могло б її зацікавити. Проте, це був доволі непоганий спосіб якось використати час у вихідний. Батьки, на щастя, сьогодні не чіпали її, а дзвінок міг надійти в будь-який момент. Так, Скай написав їй минулого вечора. Соломія коротко переповіла йому все, що знала, та надіслала файли, якими володіла. Вона не знала, що маршалу вдасться знайти за кілька годин, але сперечатись не стала, тому зараз лише чекала на дзвінок.

По обіді, у вітальні пролунала знайома мелодія. Дівчина відклала ноутбук та, взявши телефон, побачив, що виклик йде з невідомого іноземного номера.

- Я вас слухаю,- почала дівчина.

- Соломія, так?- спитав чоловік, який набирав воду з крану.

- Так, все правильно.

- Скай Річардс.

- Я чекала на дзвінок.

- Навіть не сумніваюсь,- Скай вимкнув воду та підійшов з наповненою посудиною до рослин у кімнаті,- Я переглянув ваші файли. Насправді, я здивований, що вам вдалось підійти настільки близько.

- Правда?

- Дивіться, яка в нас ситуація,- чоловік обережно поливав квіти у своєму помешканні,- Мені довелось витратити кілька годин, щоб отримати щось реально корисне. Без ваших файлів, це б зайняло кілька днів. У будь-якому випадку, я поговорив з Інститутом сейсмологічних досліджень в Кіото. Трохи більше року тому, їхні прилади зафіксували певну дивну активність в посеред Тихого океану, за кілька сотень кілометрів від берегів Японії.

- Ви про землетрус?

- Не зовсім. З того, що вони надіслали, я можу сказати, що це, скоріше, були два вибухи. Точніше, два великих і ще кілька менших.

- Вибухи? Посеред океану?

- От і я про це подумав. Я очікував знайти місце падіння літака, а інформацію про вибухи.- Скай відклав посудину на столик та сів на м’який диван, взявши в руки ноутбук,- Я вирішив перевірити матеріали з цього регіону в той період. Це й зайняло в мене найбільше часу. Врешті-решт, я знайшов розповідь місцевих рибалок, які відходять надто далеко від узбережжя в пошуках хорошої риби. Приблизно в той час, після повернення додому, вони розповідали про дивний гуркіт. Можна подумати, що вони про грозу, але грози в той період в цьому регіоні не було. Окремо зазначу, що знайшов розповіді японців, які випадково опинялись далеко від узбережжя, а, після повернення, розповідали про великий острів, наповнений військовими та технікою. Скажу вам, опис техніки доволі точний. Це, ймовірно, старі зразки американського, китайського та російського озброєння, яке закупили на чорному ринку. Я знайшов приблизне розташування острова, який є не так далеко від місця падіння літака, на якому перебував ваш брат.

- Але я дивилась,- заперечила Соломія,- Там немає ніякого острова. Та й рятувальники перевірили б його, якби був.

- Так, я знаю. Я глянув в різних онлайн-картах і його там дійсно немає.- сказав Скай,- І це доволі дивно. Ще мене цікавить, чому рятувальники у своїх звітах не згадали про, по ідеї, доволі велику ділянку суші, де могли б бути ті, хто вижили. Якщо б вони оглядала всю місцевість, то мали б її побачити.

- Думаєте, вони спеціально промовчали про це?- спитала Соломія.

- Я не маю доказів, щоб сказати це. Втім, на моєму досвіді були випадки, коли рятувальні служби чи інші органи замовчували певну інформацію на користь зацікавлених впливових та багатих осіб. Не виключаю, що острів, де розміщується, або розміщувалась, велика кількість військової техніки, є об’єктом зацікавленості певних осіб.

- Значить, він може бути живим,- сказала Соломія, в якої знову з’явилась надія,- Японські рятувальники не допоможуть?

- Можна спробувати їх переконати, але, на мою думку, це марна трата часу.- говорив Скай,- Слухайте, у мене зараз відпустка і так співпало, що я якраз хотів відвідати Японію. Я можу спробувати оглянути територію та, якщо існує якийсь безлюдний острів, я можу відвідати його. Проте, ви повинні розуміти, що я не можу робити це безкоштовно.

- Так, звісно, я розумію.- жваво мовила дівчина,- Я готова заплатити будь-яку суму, якщо це допоможе врятувати мого брата.

- От і чудово.- Скай відклав ноутбук та підійшов до вікна,- Я планую вирушати найближчим часом.

- Чекатиму на новини від вас. Успіхів.

- Дякую.

Скай розірвав зв’язок. Дівчина відкинулась на кріслі та, дивлячись у стелю, посміхнулась. Її старання протягом всіх цих місяців не були марними. Вона відчувала, що вже близько. Вона знала, що скоро все закінчиться.

***

Тіло непритомного Максима тривалий час вільно пливло за течією. Лише через кілька годин річка стала достатньо мілкою, тому воно не могло рухатись далі. Пташки пролітали над головою хлопця, а з листя на дерева повільно крапала волога. Одна з таких холодних крапель впала на обличчя Макса, що змусило його отямитись. Він спробував глибоко вдихнути повітря, але не зміг цього зробити, тому перевернувся на живіт, встав на четвереньки та почав викашлювати воду з легень. Лише через хвилину йому вдалось вдихнути таке бажане повітря на повні груди.

Зрозумівши, що більше не ризикує задихнутись, Максим проповз кілька метрів та, опинившись на сухому піску, впав на спину.

- Не хотів би тебе відволікати,- почувся чоловічий голос, якого тут точно не мало бути,- Розумію, красива погода, пташки цвірінчать і все таке, але, знаєш, я не думаю, що зараз час просто лежати та нічого не робити… Звісно, я розумію, що у тебе тут, зараз, серйозні проблеми, але твої друзі в біді і їм потрібна твоя допомога.

Кілька секунд Максим нічого не відповідав. Йому здавалось, що незнайомий чоловік в дорогому незвичному одязі - це лише наслідок доволі неприємного падіння в річку та тривалого часу без кисню. Втім, незнайомець був реальним. І дуже скоро це стало зрозуміло. Макс перекотився на бік та піднявся на ноги, що, спочатку, було не так і просто. Зрештою, через кілька секунд, йому вдалось втримати рівновагу та встояти на ногах.