24

Марина зняла плавки й побігла на зустріч набігаючій хвилі. А Василь почав думати про своє. Треба було скласти все в один ланцюг. Поки Марина плавала він піднявся до кабіни. Згадав, як Можаєв назвав літак пустою бочкою. І справді все, що не стосувалося польоту було демонтовано.

Нічого не змінилося, компас «гуляв» по колу. Не вже тут якесь електричне чи магнітне поле. Якби були поклади руди під кратером, було б просто відхилення, а так виникає враження, що магнітне поле постійно змінює своє перебування. Добре що все повертається після виходу за межі аномалії. Ще одне оці 200 метрів висоти. Першого разу він думав, що показник заклинило при ударі, але ж ні.

Василь вийшов з літака і приліг у тіні. Дещо вже складалося в мозаїку. Але треба буде обговорити з іншими свої думки.

Марина вийшовши з моря притулилася холодним тілом. У Василя аж мурахи побігли по розігрітій перед тим сонцем спині. Василь, було почав підійматися, але рука Марини повернула його на місце, вона ще міцніше притиснулася до нього. «Що ж хай так» – подумав Василь, і повернувся до неї лицем. Марина спокійно дивилася на нього. Василь притис її намагаючись зігріти, хоча виглядало це смішно, на острові й так було спекотно.

Ці очі. Василь дивився в них, немов в безодню. В них безкраї обрії. Мокре волосся, що спадало на килимок, на якому вони лежали.  Василь відчував кінчиками пальців ніжне тіло й не міг навіть поворухнутися. Як давно він не обіймав жінку. Може й справді він огрубів. Скажи, не повірять. Що ось близенько, прекрасне створіння, а він боїться, щось не так зробити. Що ж з ним сталось? Чи це пам’ять про маленьке дівчисько, що затримувало його? Але з того минулого нічого не лишилося. Перед ним жінка, що з’їдає його поглядом.

Василь підвів голову ближче і носом потерся об ніс Марини. Їй це, мабуть, не дуже сподобалося, бо вона відвела голову і поклала її на руку, другою ще тримаючи Василя за плече, міцно, немов боялася, що він вирветься. Василь подивився на усмішку, таку рідну і приємну.  Він сильніше притягнув Марину, але так ніжно на скільки вмів. Очі їх зустрілися в одному єдиному погляді, а губи возз'єдналися, мов магніти. Все щезло. Пропав острів зі своїми турботами, загадки, на деякий час відступив весь світ. Був тільки він і вона, а точніше один спільний стук двох сердець. Василь таки зробив перший крок, до якого скільки підштовхувала Марина. Вона чекала цього, і не вірячи ще повністю, просто віддавалася цій миті. Яка прекрасна мить. Нарешті!..

Скільки пройшло часу хтозна. Час підходив до обіду. В цьому до нестями приємному поєднанні губ вони забули про все. Коли стало спекотно, вони таки отямились. Все ще обіймаючи Василя, Марина  зачаровано дивилася на нього. Весь її вигляд видавав задоволення.

На кінець Марина ослабила свої обійми, відкинулась на спину, заклавши одну руку під голову. Василь сів. Що ж, він уже почав забувати, що є речі приємніші від польотів. Завдяки Марині він почав повертатися до життя, такого цікавого і приємного.

Голоси, що наближалися, різко повернули їх в реальність. Василь підвівся. Марина швидко одяглася. Перед Василем вона могла собі це дозволити, але не перед Степаном. Іра йшла і щось розповідала, а Степан однією рукою тягнув надувний матрац, в другій тримав маску з трубкою і ласти. Василю здалося, що Іра навмисно голосно говорила. Зайшовши в тінь вони завершили розмову і присіли.

• Тепла, – Степан сплюнув воду, яку почав пити з пляшки, – Що не могли принести свіжої?
• Їм не до води було.
• Знаєш в тіні не жарко, тим більш ми недавно охололи в воді. Ти я бачу теж не дуже перегрівся.
• Не перегрівся, але пити хочеться.
• Недавно охололи, а покривало сухе, – мовила Іра, – Може досить відмовок. Дорослі люди, а поводитеся, як діти. Ну зайняті були, ми вас розуміємо.
• Ну й шпичка, Ірино, – мовив Василь.
• Ой-ой-ой. Ви гідна пара, от тільки стриманість шкідлива і це мінус, те що тут відбувалось – це ваша справа, але без їжі та води – це теж мінус.
• Так ти права. В мене тут ідейка виникла. Треба біля струмка тент натягнуть, і ще б одну плитку туди б.
• Так, – мовив Селінков, – А там, серед відходів, нічого не знайдеться, хоч елементарну плитку зробить.
• Думаю нам треба тільки бак, а плитку можна використати Гонову. Ну то як, до обіду?
• Відкриймо пару банок тушонки, води треба більше ніж їжі.
• Ну то добре, бери залишки парашута, я візьму пару стержнів, а ви дівчата беріть хліб і тушонку.
• Краще каші з м’ясом, – мовила Іра, – Є такий продукт, готовий до споживання.
• Ну вам видніше.

Поки Степан розбирався з парашутом, Василь відшукав пару прутів. На тимчасовий буде достатньо. Потім щось знайдеться на гідроплані, може й бак для плити буде. Все розмістять біля струмка, щоб не тягатись, а на місці готувати. Гусаком всі пішли до струмка. Попереду дівчата несли сумку з продуктами, покривало і столик. Позаду Степан тягнув рештки парашута. Останнім йшов Василь, він ніс стержні та каністру для води.

Біля струмка вони зайнялись облаштуванням. Коли тент був готовий розклали столик, їли гречану кашу. Поївши та попивши Степан розлігся на покривалі з задоволеним лицем. Іра розташувалася біля нього, Василь із Мариною лягли на друге покривало. Іра почала розчісувати волосся. А Степан мрійливо промовив: "От би знайти якийсь скарб"

• Тут не лишається слідів. Потрапивши сюди всі покидали це місце. Тому, Степане, твої пошуки скарбів безнадійні. Але я не заперечую проти подальших пошуків з тою обережністю, як до цього часу. Далеко не запливай, але це не головне. Є ще одна гіпотеза. Вона така ж безглузда. Мені здається, що ми тут бачимо не земне сонце. Ну не те, що ми спостерігаємо у звичайних умовах. Тут є своє світило.
• Постій. – Степан аж стріпнув головою, – Ти хочеш сказати…
• Саме так, – перебив Степана Василь, –  Неймовірно, але факт. Сфера має своє світило.
• Цікава гіпотеза, – Марина зручніше вмостилася на грудях Василя, – Але маючи своє світило, сфера ж може виявити себе, хіба таке сховаєш? Це безглуздо.
• Не думаю. А що коли тутешнє сонце – це такий собі реактор, що створює своєрідний клімат на станції й виробляє енергію для щита, що створює невидимість. Може таке бути?
• Може, – Марина тепер сама зупинила Василя, – Все можливо. І присутності позаземних цивілізацій на Землі є багато доказів. Це і єгипетські піраміди, ті ж незвичні піраміди ацтеків, статуї на острові Паска. Прикладів можна навести чимало. Тут у нас немає літератури, ми згадуємо частини, що почули, або читали.
• Жаль, що тут немає Інтернету, мовила Іра, – Невже немає жодного зв’язку?
• Ні ніщо не проходить перешкоду. Мене оці споруди незвичні, наштовхнули на думку, що пришельці теплолюбові. І клімат тут теплий.
• Навіть занадто, – Селінков витер піт, – Але ж є незвичні споруди у більш помірних широтах.
• Так, є. Але більш пізніх часів. Хочете розповім вам цікаву історію?
• Довгу? – запитала Марина.
• Ні. Таке коротеньке, надфантастичне оповідання, можливо дещо схоже на правдиві події, що відбулися тут.
• Валяй, – мовив Степан вмощуючись зручніше.
• Що ж, уявіть корабель інопланетян, що після довгих пошуків у космосі, знайшов планету, яка заселена, поки примітивними приматами. Опустивши зонд з розвідниками, вони почали вивчати планету. Ось тут метеорит, чи ще щось могло вразити основний корабель, що призвело до загибелі команди. Лишився лише зонд-сфера з частиною вчених. Відлетіти на зонді вони не могли, тому вирішили провести деякі дослідження. В декількох частинах нашої планети вони з дикунів зробили племена, що мали освіту. Час від часу вони поверталися на сферу, чим підтримували свою молодість. Їх признали богами. Але як би не рятувала сфера, прибульці таки постаріли. Вони встигли передати частину знань. В кожному куточку своєї діяльності, вони намагалися відрізнити напрямок культури, хоч щось лишилося і споріднене.
• Що саме?
• Побудова пірамід. Спорідненість ієрогліфів. Але були й дещо інші напрямки. Але з часом, інопланетяни таки постаріли й померли, щоб більш підтвердити своє призначення як богів, їх можливо і відправляли на спеціальних капсулах в небо. Чи згоріли ці капсули, чи й досі десь летять в космосі не знаю. Але вони лишили свої знання, які й досі бентежать вчених про неймовірні знання минулого. От тільки люди виявились недалекоглядними. Не наука, а завойовування стало основним заняттям. Я думаю, що якби не розташування пірамід в пустині, вони були б втрачені. Наша жага до наживи, бути надлюдьми згубила квітучі нації, і відкинула розвиток далеко назад. Може таке відбувалося і в присутності інопланетян, але їм деякий час вдавалося стримувати запал, але часу на перевиховування, мабуть, не вистачило. Може тоді вони й замаскували станцію, а може вона і була невидима. Але точно одне, лишати просто так станцію вони не збиралися, бо це чудова зброя.
• Невидима для радарів супутників і навіть очей, ще б керувати навчитися.
• І ти туди ж.
• Ну не для війни. Навчитися управляти, і можна досягти великих успіхів у науці. А ще можна було б роззброїти й Америку і Союз.
• І францію, Німеччину, Індію, Китай… Степане тобі б довелося б помотатися по світу, якби ще часу б вистачило. – мовила Марина, – А де певність, що тебе б не знищили б. Я, мабуть, би відправила це чудо додому. Рано ще людям мати таку технологію.
• Це, вірогідно, не можливо, чомусь же вони лишили це тут.
• Мабуть.
• Але ти ж не даремно це розповів, – Степан поглянув на Василя, –  Якщо ти це виклав, значить надієшся на нашу поміч?
• Звичайно. Перевірити тутешнє сонце неможливо. Але це здається так. Різниця в часі. Ми це помітили ще в перший день, при першому перебуванні. Потім в справах це забулося. Але тепер ми це знаємо. Доба тут, що дорівнює до двадцяти земних. Як це відбувається, я не знаю, але таки відбувається. Але є можливість перевірити що сфера висить у повітрі.
• Тобто покинути острів через прохід?
• Саме так.
• І коли ми це проробимо?
• Коли буде готовий наш літак.
• Ну так наш літак завжди готовий. Це ж не першого разу коли його майже рік готували, заправляймося і полетіли… Але чому саме наш? Є ще й гідроплан.
• Літак не готовий. По перше він завалений мішками і ящиками. Все це треба вигрузити. Щодо гідроплана він просто не годиться. У нього пального, раптом, на коло кругом острова. Про який тоді виліт може бути мова. І один двигун відмовив, і я не знаю на скільки це серйозна поломка. Якщо в тебе є пальне, можна полагодити, але для нашого літака тут цілий острів пального. От тільки треба подумати про швидкість, розвідку треба робити на невеликій. Питання куди подіти продукти. Не просто неба ж, бо перший же дощ, який до речі скоро зіпсує чи не весь запас.
• Частину в гідроплан, а частину до помешкання, - сказала Марина.
• Але в помешканні не багато місця.
• Але і я пропоную не все. Та й скласти можна під одну стіну, а ліжка перемісти під другу, і простору буде менше, отже легше обігріти, подихав – і тепло. Та й виліт не завтра, поки ти  вдосконалиш, то якийсь тиждень пройде, а це все продукти, інше можна викласти в помешкання і відлетіти, а по поверненню знову вигрузить.
• Повернемось, а може й ні. Один, або зі Степаном я не збираюсь покидати острів, лишаючи вас тут невідомо для чого. Якщо проводити експеримент, то разом. Хтозна чи вдасться повернення, а тому потрібно ще облаштувати й додаткові місця.
• Значить пошуки доведеться відкласти, – розчаровано мовив Степан.
• Чому? Попрацювати з мішками довго не вийде. Спека вона і в літаку спека, та й в помешканні сауна. Так що зранку робота, а потім улюблені справи.
• Поживемо побачимо.