22

Марина розповіла про свою дитячу мрію. Вона хотіла, щоб Яковлєв став її татком, але не судилося. А коли він повернувся, та ще й таким же молодим… Тому нині, дізнавшись, що він вирішив повернутися на острів просто полетіла за ним. Василь задумався, але таки вирішив провести час на острові з користю. Тут багато часу, а час це спосіб зблизитись і дізнатися один про одного багато. Час покаже. Якраз підійшли Степан з подругою Марини.

• Що ж на твій монолог я поки не можу нічого відповісти. В усьому треба розібратися. Для початку познайомимось.
• Я Іра, – Мовила подруга Марини, – Вас ми добре знаємо, хоча і знайомі заочно.
• Добре. Розберемось по парах, щоб ви не накоїли лиха. Ми зі Степаном майже рік вивчали повадки острова. Дещо ми знаємо, але здається мені то вершина айсберга. На перший погляд, тут курорт, але в острова багато невідомостей і не всі вони хороші.
• Ну Марина попереджала мене, що тут не солодко.
• Ви ще не уявляєте собі, що перебування тут не просто не мед.
• Василю, давайте відразу домовимось не викати, і щодо труднощів, то я теж не весь час по дискотеках бігала. Я робила сходження на вершину Паміру, Кавказу. Мені добре відомі Карпати і Кримські гори. І в тайзі я бувала.
• Це чудово, але тут не Памір і тим більше не Карпати. Перейдемо в тінь, бо сонце тут мов в Сахарі. Не встигнете і оком моргнути, як вже як шкварка.
•  

Вони перейшли до  «ПМ». Носова частина літака, що нависала над берегом створювала хоч і не велику, але тінь. Дівчат посадили в середину, самі ж сіли по боках. Їх засмага хоч і встигла трохи зійти, але ще створювала хороший захист від сонячного проміння. Сиділи в районі прибою, і набігаючи хвилі ніжно обгортали ноги своєю прохолодою. Яковлєв відчув спокій. Як же добре. Але треба провести хоча б поверхневий інструктаж.

• Ну що ж, - порушив тишу Яковлев, – першого разу ми повернулись через рік, тепер доведеться вириватись через пів року.
• А чому такий строк?
• Продуктів ми взяли на рік, але з розрахунку на двох, тому строк доведеться зменшити.
• Чому ж? Ми не з пустими руками, так що…
• Час покаже, – перебив Василь
• Ще одне, – Іра більше цікавилась, – ми не брали газових балонів, а дерев не видно, на чому готувати будемо?
• Дійшли до головного. Спочатку ми готували на гасові, але згодом острів нам відкрив цікаву таємницю. Тепер морська вода і каміння – це наша газова плита.

Запала секундна пауза, і Василь відчув поштовх. Це Марина сердито штовхала його. Степан лиш усміхнувся. А Ірина широко відкривши очі дивилась на них, прагнучи вникнути в суть жарту. Але Василь дивився серйозно. Марина плеснула Василя по плечу.

• Впізнаю дядю Васю, не може він без жартів.
• Ніяких жартів. Ти не задавалася питанням чому я зупинив тебе, коли ти хотіла жбурнути свої мокрі джинси?
• Та якось не до цього було…
• Ну звичайно, були цікавіші  питання, але капля морської води за кілька секунд створить газову суміш в діаметрі до метра. Твої мокрі джинси перетворили б берег в мертву зону.
• Не може бути!
• Може! Камінчик з горошину, у морській воді дає газу десь хвилин на 20, розміром з горіх якраз вистачить на приготування їжі. Як бачите, у нас тут достатньо палива.
• А як же з прісною водою? Якщо каміння вступає в реакцію з водою, то де ж брати воду?
• Ви, тобто ти, не уважна. За триста метрів звідси є струмок. Прісна вода для каміння ніщо. Каміння виділяє газ тільки в морській воді. В прісній здається ніяких реакцій. Вода навіть у спеку холодно,  що аж вилиці зводить. У спеку ми більше проводимо час біля струмка. Там і морська вода більш прохолодна.
• А що дивного? Проходячи під землею, вода зберігає прохолоду.
• В тому й справа. В кратері прохолодна вода, і тече струмок не під землею, а серед розпеченого каміння, але проходячи аж до моря він не втрачає прохолоди.
• Може все ж вода вступає в реакцію, що дає їй прохолоду, або каміння інше?
• Ні, каміння таке ж, ми це перевірили. Каміння зі струмка так само виділяє газ, ось чому тут треба бути дуже обережним. Доведеться учитись. Щодо погоди то вона тут хороша…

Інструктаж був довгим, бо ж на острові багато сюрпризів. Іра зі Степаном пішли до гідроплана. Василь підвівся. Треба влаштуватися до заходу сонця. На лампу надії нема. Ще треба підготувати лампу для приготування їжі і для обігріву. Цікаво, а скільки часу пройшло там, за стіною?

• Ну що, допоможеш?
• В чому?
• Треба приготувати каганок і лампу для обігріву, ночі тут холодні.
• Є більш ефективні методи зігрітись. Ого! – Марина засміялась, – Не думала, що ти можеш червоніти, які ж ви відсталі були у своєму 85…
• Ти теж з того життя.
• Але більш продвинутого. Ну нічого і тебе продвинем.
• Ти мене, а Іра Степана?
• Це як вийде. Може з цієї затії щось і вийде, – Марина кокетливо підморгнула, ще більше кинувши в краску Василя.
• Побачимо. Ходімо робити роботу, а потім допоможеш Ірі зі Степаном.
•  

Василь підвівся, Марина крутнула головою, що пасмо волосся пронеслось біля лиця Василя. Кінчики зачепили ніс, було лоскотно. Від волосся пахло приємно. Василь ступив крок трохи обігнавши Марину. Випадково, чи спеціально Марина спіткнулась і враз схопилася за Василя, щоб не впасти. Василь підхопив її. І знову побачив, так знайомий вогник в очах. Чарівничий погляд. Від нього стало тепло на душі. В чомусь Марина мала рацію. Може він і справді зачерствів на роботі, та й острів не давав розслабитись. Приємно було тримати в руках це тендітне тіло. Але знову усі думки відігнала справа. Треба готуватись до ночі. Допомігши підвестися Марині, Василь підійшов до понтона, щоб залізти в літак.