8

Час біг швидко. Не помітно пробіг тиждень їх перебування на острові. Допомога не прибула, та й вони уже не надіялись, що вона прибуде. Скоріше, пошуки давно закінчились, і тепер вся надія на свої сили. Тепер демонтаж кабін, і витягування баків було на першому місці. Але не все так просто. Навіть після складання плану виконання робіт, не все виконувалось. В роботу вносив корективи острів.

Все добре було лиш у Селінкова. Він виявився хорошим мисливцем. Ще не було такого, щоб він повернувся з полювання з пустими руками. У нього завжди був улов. Інколи полювання вимотували його, і він довго лежав на березі приходячи до тями. Але з великого улову Степан не лише готував їжу, а й навчився в'ялити кусочки роблячи запас. Полювання, і приготування їжі були основним заняттям Селінкова. Сіль, яку вони добували, в основному ішла на в’ялення. Степан уже завішав все вільне місце своїм риб'ячим м’ясом. Але його ніхто не зупиняв, хто знає що чекає їх попереду.

Степан готував в основному дві страви. Юшка з риби, або просто смажена риба. Сіль прикрашала страви, але з часом вони все одно ставали несмачними. Єдине, що примушувало їх їсти, голод і потреба у відновленні сил. Без їжі вони не проживуть на острові й дня. Селінков пробував експериментувати з їжею. Але у нього була лиш риба, і більше нічого. Він пробував прожарювати рибу, а потім варити, пробував і проваривши трохи потім смажити. Але риба лишалась рибою. Тому експерименти ні до чого не привели. Разом з приготуванням Степан спалював пальне, але з такими темпами вони випалюватимуть його, за підрахунками, років два.

А от у Яковлєва і Панторова справи йшли не так швидко, як хотілось. Біля літака вони мали змогу працювати лиш зранку, доки сонце не підіймалось високо. Це був найліпший час для роботи. А як тільки сонце підіймалось, його проміння розігрівало метал, і все навкруги, що перебувати в кабінах було не можливо. Тому в цей час найліпше було біля струмка.  В обідню пору вони проводили більше часу у воді. Ще попрацювати можна було вечері, коли спека спадала. Але на заваді ставала темрява. Інколи попрацювати у вечірній час було не можливим, все за день так нагрівалось, що в кабіні була духота, яка мала на організм поганий вплив. І хоч вони вже навчились не погано орієнтуватись в темряві, доводилось іти відпочивати, бо працювати в темряві було не можливо.

На другий день все повторювалось. Панторов повністю зняв прилади, витяг весь непотріб. Тепер вона була схожа на комірчину, а не на кабіну помічника пілота. Яковлєву теж вдалось за короткий час демонтувати кабіну Селінкова. Він від'єднав дошку приладів, штурвал, пристрій катапульти. Тепер і їх кабіни були не привабливими. Без крісел, і однієї розібраної кабіни літак мав з середини не вельми чудовий вигляд. Але що поробиш, для порятунку головне не вигляд, а здатність техніки допомогти їм.

Після ранкових справ, і трапези, похід до струмка був обов’язковим. Від сонця можна було сховатись в тіні, або охолодитись в морі, а от спрагу потрібно було збивати водою. Вода в флягах нагрівалась швидко, навіть опущена в воду. Перебування біля струмка – це прохолодна вода, і повітря. Мабуть, прохолода передавалась в повітря. Куди не поглянь, а біля струмка було хороше.

Поки Степан і Гоно освіжались в воді, Василь перебування на березі використовував по своєму. Після водних процедур він на піску робив креслення. Якщо щось не подобалось, все було легко зітерти, і розпочати все заново. Хоч за точність своїх роздумів він не ручався, але знаходитись довго без діла не міг. Час спливав, а вони не просунулись ні на крок до здійснення заповітної мрії. Хотілось, щоб усе відбувалось швидше, але прискорити роботу вони не могли. Острову бажалось затримати їх тут якомога довше. Вони робили все що могли, але були безсилі проти природи. Спека затримувала їх. І ще не відомо, які перешкоди виникнуть попереду.

Коли демонтаж кабін було закінчено, Василь полегшено зітхнув, далі справи підуть швидше. Але сталось не так, як гадалось. Вони змогли дістатись до баків з пальним в крилах, але це не прискорило їх роботу. В крилах виявилось по два баки. Один був не великих розмірів, а інший був великий, з ним буде найбільше мороки. Пальне рівномірно розподілялось по баках, і це була проблема. Потрібно було перекачати пальне у пусті  ємкості, щоб баки виявились спроможні до зняття. Це було не так просто. По-перше: у них мало місця куди можна перекачувати пальне. По-друге: в які баки перекачати пальне, ті що над водою, чи в ті що над берегом? Степан пропонував в ті що над берегом, а Гоно, що над водою. Василь зрозумів чому Степан так прагне, щоб пальне було в баках над берегом, він не хотів втрачати хороший трамплін, але занурення другого крила у воду було їм не потрібне. Потрібно виконати перекачку з особливою обережністю.

Один день вони повністю віддали цій справі. Василь виконував перекачку в ручну. Так він міг повільно вирівняти літак, і завчасно зупинити процес перекачування. Селінков повинен був вести спостереження спереду літака, а Гоно спостерігати, як крило підійматиметься над поверхнею. Так в ручному режимі вони виконували небезпечний маневр. Все обійшлося. Літак лише один раз похитнувся, але не змінив свого положення. Надто небагато вони перекачали пального. Куди дівати непотрібне пальне, вони й гадки не мали. Але перший крок зроблено, а це головне.

Перекривши шланги подачі пального, Василь за допомогою наявного інструменту, від'єднав бак. Всі зайві деталі, вони склали до непотребу. Довго возились з отвором приєднання шланга, потрібно було його запаяти. Законопативши отвір, вони прикріпили новостворений понтон до крила літака. Ця робота була найліпшою. Поки приєднували понтон, знаходились у воді, і не відчували спеки. Так сяк прикріпили, а коли вибрались на сушу, то відразу відчули спеку острова. Довелось податись до струмка, так і не закінчивши роботу. Над прикріпленням рішили подумати біля струмка. Приєднання деталей було найболючіше питання. Якби у них був зварювальний апарат, це не викликало б стільки труднощів.