5

 Селінков мовчки ліг на крилі літака. Василь підвівся. Причепивши флягу до пояса, який надів на голе тіло, він пішов від літака. Ішов в протилежний бік від струмка. До струмка він вивчив місцевість, а от з протилежного боку вони ще не бували. Потрібно пройтись по всьому березі, щоб бути впевненим у безлюдності острова. І потрібно підтвердити, що вони і справді на острові, хоч в цьому Василь був впевнений на всі 100 відсотків.

Сонце підіймалось все вище і вище. Він ішов по піску, в районі прибою. Добре було іти по вологому піску, інколи відчувати хвилю, що переборювала піщаний берег. Виходити далеко від берега він не хотів, там пісок уже прогрівся, і починав пекти в підошви ніг. А про каміння він і не думав, бо там  можна отримати опік, або поранити ногу, що більш небезпечно, ніж опік. Найліпше було прогулятись біля хвиль. Вони були безпечні, та й  спеку хоч трохи, але зганяли.

Поступово Василь віддалявся від літака. Оглянувшись, він побачив навколо каміння з піщаним берегом, та синьо-блакитне море. Безкраї простори океану, в які входить безліч морів, заток. Вони ще, мабуть, не полишили Карибське море. Та й невідомо де пролягають лінії морів. І яка різниця де вони, в морі чи океані, вони на острові, що непозначений на картах. Як передавати свої координати, і головне чим? Радіозв’язок відсутній, при всьому бажанні вони не можуть зв’язатись зі своїми. От і лишається, чекати. А обриси навколо лишились без змін. Кратер і тут був на відстані, що не змінилась. Мабуть, острів був рівним колом, або принаймні, був овалом. Так здавалось, і рівна відстань, з різних сторін острова про це свідчили.

Яковлєв подолав половину шляху. Сонце тепер світило прямо в лице, і доводилось відводити погляд, щоб не засліплювало очі. Шлях долався куди повільніше ніж він сподівався. Він пройшов половину шляху, а фляга вже майже порожня. З такими темпами, у нього скоро не лишиться води. Одне втішало, він ішов до струмка, і від спраги він не помре, просто швидше дістанеться кінця подорожі, яка нічого нового йому не відкрила.  Чудово було б дослідити острів з висоти. Цікаво, який вигляд він має?

Іти ставало з кожним кроком важче. Це спочатку здається подорож просто прогулянка на свіжому повітрі, а насправді це мука. Найбільше допікало сонце, від якого ніде сховатись. Саме сонце і було тут їх ворогом. До зміни жари і холоду, ще можна пристосуватись. А от сховатись від сонця було ніде. На острові просто не було тіней. Єдина тінь була від кратера, і то ранком, і в вечері, коли сонце знаходилось на малих висотах. Вдень, коли воно підіймалось над островом, тіні зникали, і вся місцевість була під променями сонця. Тут у цих широтах воно особливо було жарким. Навіть Гоно, який повинен був призвичаїтись до подібної природи, все частіше ховався в тінь. Мабуть, і йому було незвично в таких умовах. А що до Василя і Степана, то їм було дуже важко. Селінков рятувався в морі, ловлячи рибу, він охолоджувався. Василь старався більше часу перебувати в тіні, і споживав дуже багато води. Це трохи рятувало, але не на довго. Потрібно придумати ще щось.

Яковлєв пройшов майже весь острів. Спереду мов примара, з'явився літак. Він був маленький, але збільшувався з кожним кроком. А з часом він почув знайоме дзюрчання струмка. От і добре, бо фляга вже давно пуста, а пити хочеться, що не вистачає сил. Напившись води, Василь зайшов у воду, щоб змити піт. Поки фляга наповнюватиметься свіжою водою він мав змогу помитись. Скільки він сьогодні прийняв освіжаючих ванн – не злічити. Добре, що тут море тепле, і можна перебувати в ньому безліч разів. Чудове місце для відпочинку. Вибравшись на берег, Василь знову напився води. Холодна, попри підвищену температуру. Як можна втримати прохолоду у такій спеці? Одна із загадок цього острова.

Лігши на теплий пісок, Василь по пам'яті уявив карту польоту. У цьому районі безліч островів. І клімат тут чудовий. Недаремно США так не хотіли втрачати Кубу. Тут багатії відпочивали, а дехто мав прибутковий бізнес. Цілий рік тепло, чисте повітря. Хіба не рай? Хоча з втратою острова Куба, підприємливі бізнесмени перемикнулися на Бермудські острови. Їх тут так багато, що можна продовжити будувати готелі. А головне, можна і урізноманітнити відпочинок. Тут чудове місце для підводного плавання, безліч затонулих кораблів і кораблів, що пропали безвісти. Бермудські острови. Бермудські острови. І тут мов струм пройшов через мозок Яковлєва. Він підхопився, і хотів бігти до літака, але стримався.

Забравши флягу, що охолола від води, Василь рушив до літака. Припущення, яке виникло в нього було абсурдом, але мало багато підтверджень. Треба делікатно подати цю новину друзям. Вони будуть не в захваті від неї. Чого доброго ще подумають, що перегрівся. Як же повідомити, і доладно пояснити все? До самого літака, Василь міркував, але не зміг придумати хороший підхід. Зі Степаном легше, а як усе пояснити Гоно. Чи вистачить знань, щоб усе викласти. А біля літака все було спокійно. Селінков розвалившись на крилі продовжував засмагати. Гоно ж сховавшись у тінь, майстрував. Він дістав інструмент, невідомо звідки, і з непотрібних деталей щось вишумовував. Поруч лежала сковорідка, або точніше, схоже на неї.

• Пролежнів не буде? – запитав Василь передаючи флягу Гоно.
• Від чого? Я хвилин десять, як вибрався з води, вирішив перепочити. Я тут подумав, що доки прибуде група, я встигну тарані насушити. Тут риба м’ясиста і жирна, дома до пива буде чудова.
• Тарані? – Василь задумався, – Ні не вийде.
• Чому? Ти думаєш, що скоро прибудуть, і не встигне висохти? Нічого по дорозі досушимо..
• Ні не в цьому проблема. Я говорю про сіль. Тут ти не висушиш, швидше зав'ялиш. Он яка спека.
• Постій. Ти щось знаєш таке, що не відомо нам. Ану викладай, що намізкував прогулюючись? 
• Подай карти. І йди сюди, разом будемо розбиратись.