Розділ 42

Наступного вечора з київського вокзалу вирушив потяг до Львова. Катерина провела коханого і його друзів. Після відправлення, дівчина одразу вирушила додому, щоб самій зібрати речі і завтра по обіді вирушити до міста Лева.

Зранку потяг прибув на станцію у Львові. Троє друзів одразу ж вирушили в офіс, де мали укласти вигідну угоду з престижною компанією. Удача посміхнулася швидше, ніж вони планували. Тому, одразу вирушили на прогулянку містом.

Львів зустрічав своїх гостей холодним, але яскравим сонячним ранком. Вулиці були переповнені людьми, а старовинні будівлі, що оточували площі, немов розповідали свої історії через кам'яні стіни та величезні вікна.

Коли ж всі архітектурні пам’ятки були оглянуті, Артем навідався до найближчого магазину дитячих іграшок, де купив милого білого медведика для маленької племінниці.  

Друзі зупинили таксі і вирушили до будинку Анни, яка чекала їхнього приїзду з неабияким трепетом. Відчинило двері гостям миле дівчатко з милою посмішкою.

- Тут проживає принцеса Аріанна? – спитав Артем, коли побачив дівчинку.

- Зовсім вірно! – засміялась вона і відійшла з порогу. – Заходьте.

 Вітальня була оформлена в пастельних тонах, а на столі стояли вази з живими квітами. Анна вже чекала їх в залі, тримаючи в руках чашки з чаєм. Вона привітно посміхалась, коли побачила гостей.

- Ласкаво просимо! – сказала вона, приймаючи гостей. – Сподіваюсь, дорога не була занадто виснажливою?

- Зовсім ні, – відповів Костя. – Дорога до Львова була дуже приємною. І ми раді, що можемо бути тут.

- Ми теж дуже раді вас бачити, – додала Анна, запрошуючи їх сідати за стіл. – Сподіваюся, у вас буде можливість насолодитися не тільки містом, а й компанією.

Друзі сіли, і розмова плавно перейшла до деталей того, чому вони приїхали. Артем звернув увагу на цікаві деталі в інтер’єрі будинку, на що Анна із задоволенням розповідала про кожен предмет, який був важливий для неї.

Тим часом дівчинка, яку вони зустріли на порозі, носила в руках різні іграшки з вулиці до будинку і навпаки, і з цікавістю спостерігала за гостями, іноді кидаючи вигляд на свою матір, наче чекаючи дозволу приєднатися до розмови.

Стіл був спеціально для гостей, і вперше за цей час молодша Черненко готувала сама. Вона хотіла потішити брата та його друзів Микиту та Костю їхніми сімейними стравами.

Аріна тим часом гралася на вулиці. Але раптом вона забігла до будинку з криками:

- Там мама! Мама приїхала! - радісно вигукувала дівчинка.

Хлопці здивовано переглянулися. Анна опустила очі і промовила стиха:

- Ви вийдете на веранду і все зрозумієте.

Хлопці з подивом подивилися один на одного, а потім рушили на веранду, не зовсім розуміючи, що саме має статися.

- Дівчинко моя! Сонечко моє! - Катерина міцно обійняла дитину.

Вона подивилася вперед і побачила Артема, в серці заговорив страх. Катя розуміла, що саме зараз таємницю, яку вона приховувала всі ці п'ять років - доведеться відкрити.

Артем, який вже встиг звернути увагу на те, як її очі мимоволі ховали якусь таємницю, зупинився, не наважуючись підійти ближче. Він відчував, що щось змінилося в атмосфері, і з кожною секундою це «щось» ставало все більш явним.

Дівчинка взяла маму за руку і почала вести в будинок. Але на вході Катя зупинилася.

- Арі, біжи в будинок, а я поговорю з друзями Ані і прийду.

- Добре, мамо, - мовила дівчинка і побігла в будинок.

- Ем... їм потрібно поговорити, - сказав Костя і разом з Микитою залишили Катю і Артема наодинці.

- Катю, ти мені нічого не хочеш розповісти? - Черненко підвищив тон, коли за друзями зачинилися двері.

- Хочу. Тільки, якщо ти збавиш звук і ми поговоримо подалі від будинку.

- Добре, - відповів хлопець і разом з дівчиною зупинилися в альтанці.

Катерина нервово зітхнула і, не дивлячись на нього, почала:

- Навіть не знаю з чого почати, швидше за все з самого початку... Я не змогла зробити аборт. Не змогла вбити нашу крихітку. Я нікому нічого не розповідала. Кілька місяців я жила з батьками і робила все, щоб вони не дізналися. Коли зрозуміла, що термін вже великий, я оселилася у Львові. Під час прогулянки в парку я зустріла Аню. Вона була в розбитому стані. Сказала, що її перший чоловік покинув через те, що у них не може бути дітей. Тому, я вирішила їй допомогти. Ми домовилися про те, що я народжу їй дівчинку, і вона буде її виховувати, а я буду приїжджати. Маля з'явилося на світ двадцятого вересня. Мене виписали з пологового будинку, і я в той же день повернулася додому. Але моя душа весь час поверталася сюди.

Спочатку я приїжджала кожні два місяці, а потім, коли маля підросло, я вирішила приїжджати рідше, бо розуміла, що маю забезпечувати не тільки себе, але ще й і Арі і Аню, яка весь час приділяла нашій дівчинці. Згодом я про все розповіла Єгору. Він наполягав на тому, що я маю тобі у всьому зізнатися. Але я відмовилася. Після цього він почав приїжджати до Арі і навіть проводив з нею більше часу, ніж зі мною. Тоді на балу він погрожував, що сам тобі усе розповість. Я ж дала слово, що всю правду ти почуєш від мене, - оповістила дівчина.

Артем слухав, і в його очах відображалися різноманітні емоції: біль, розчарування, але й розуміння. Він не відводив погляду від Катерини, намагаючись зрозуміти кожне її слово. Кожен момент її розповіді був важким для нього, і він відчував, як поступово його внутрішній світ руйнується від того, що дізнався.

- Господи, чому ти не розповіла мені все, коли у нас все налагодилося? - видихнув хлопець.

- Я боялась. Точніше, не знала якої реакції від тебе чекати. Ти ж так був проти цієї дитини. А я не хотіла знову тебе втрачати. Але і без Арі моє життя не має сенсу.

Артем опустив голову, ніби шукаючи сили, щоб впоратися з усім, що він тільки що дізнався. Його серце важко билося, і він відчував, як хвилі емоцій накривають його знову і знову. Важко було зрозуміти, чому Катерина так вчинила, чому не довірилася йому.