Розділ 40

Цей день був для обох родин важливим і довгоочікуваним. Алексієнки з радістю зустрічали момент, коли їхній старший син, який завжди був такою самодостатньою особистістю, нарешті зробить цей важливий крок. Вони бачили в ньому інтелектуала, людини, яка більше любить спілкуватися з книгами, ніж з людьми, і сумнівалися, що він коли-небудь знайде свою другу половинку. Та ось сьогодні їхня думка змінилася — він знайшов свою справжню любов.

Яніцькі ж, з іншого боку, вітали свою доньку на порозі нового етапу життя, коли вона переступала поріг чужої сім'ї, щоб стати частиною нової, але вони не мали жодних сумнівів у тому, що її обраник — це та людина, з якою вона буде щаслива. Хоча Максим і не відзначався особливою емоційністю, вони розуміли, що його стриманість не є бар'єром для того, щоб бути хорошим чоловіком і партнером для їхньої дочки.

Святкування цього важливого дня поєднувало дві родини, їхні традиції та надії на майбутнє. Багато хто з гостей помічав, що, попри все, саме атмосфера цього дня була гармонійною — обидві родини відчували гордість за своїх дітей і радість від того, що вони тепер разом.

Від самого ранку в будинку Яніцьких щасливий переполох. Наречена повинна бути готова з хвилини на хвилину. За звичаєм, хлопець повинен викупити її за гарненьку суму.

- І останній штрих, - говорила Катерина, закріплюючи у волоссі подруги фату.

Катерина, злегка нервуючись, останній раз поправила фату подруги, намагаючись зробити це ідеально. Вона з усіх сил намагалася зберегти спокій, хоча її серце билося швидше від хвилювання. Це був важливий момент, і вона хотіла, щоб усе було бездоганно. Подруга дивилася на неї у дзеркало, усміхнена і спокійна, хоча в її очах також можна було помітити блиск хвилювання.

Ніка засмучено зітхнула і вперше пошкодувала, що виходить заміж перша. Вона мріяла стати найкращою подружкою нареченої для Каті. Алексієнко лише засміялась і відповіла Ніці, що ще невідомо чи вийде вона заміж взагалі. 

- Вийдеш, звичайно, - посміхнулася Вероніка.

- Ще не народився той принц, який буде терпіти мою стервозність, - промовила та і закотила очі після згаданих слів, сказаних Артемом.

- Знайшовся. І причому вже давно, - промовила Яніцька і весело заграла очима.

- Якщо ти про Артема, то він, як бачиш, не хоче мене терпіти. Не будемо псувати зараз одна одній настрій і повертатися до цієї бесіди, - зупинила подругу Катя.

- Гаразд. Я нагадаю цю розмову на твоєму весіллі, - пробелькотіла наречена.

- Ніко! - осудливо вигукнула Катя.

- Все, мовчу, - засміялася та й повернулася до подруги.

Вони стояли біля дзеркала і розглядали одна одну.

- Ось, ти і готова, - зітхнула Алексієнко.

- Так шкода, що ми прощаємося, - Ніка взяла подругу за руки.

-  Не на вічність же, - намагалася стримати смуток Катя.

- Все одно вже не буде, як раніше.

- Спасибі тобі за все, - сказала Катя і посміхнулася. – Якби не ти, мені не було б що згадати за свої молоді літа.

- Ти найкраща подруга на світі! Доля не звела б нас з Максом, якщо б у нього не було такої сестри як ти. Дякую тобі.

І хоч вони розуміли, що перед ними новий етап життя, який змінить багато чого, обидві знали, що їхня дружба залишиться незмінною, навіть якщо шляхи розійдуться.

Подруги обійнялися зі сльозами на очах. Все ж є щось сумне, коли заміж виходить найкраща подруга і саме цим завершується безтурботна частина життя кожної дівчини.

Це була незабутня мить. Сум і радість перепліталися у серцях дівчат, адже вони прощалися з частиною свого життя, але при цьому кожна розуміла, що перед ними нові можливості, нові етапи. Під час обіймів Катя відчула, як важливо зберегти цей зв’язок, який витримав випробування часом і обставинами.

- Дівчата, Максим приїхав, - до кімнати увійшла мати нареченої, яка мала теж  дуже привабливий вигляд у вишуканій сукні. - Там уже викуп почався. Катю, біжи туди.

Катя кивнула, швидко витираючи сльози, і прийняла остаточний вигляд, який відповідав моменту. Вона подивилася на свою подругу, і з посмішкою на обличчі сказала:

- Ну що, починається!

Вона швидко підійшла до дверей і, не витримавши хвилювання, ще раз обійняла Ніку, яка вже стояла біля дзеркала, дивлячись на свою наречену з сяючими очима.

- Удачі тобі, - прошепотіла вона, йдучи до виходу. - Це твій день.

На першому поверсі Катя зустрілася з Анею. Організатори вручили їм букетики і коли почули потрібні репліки ведучої, відчинили дві частини дверей, що вели до будинку Яніцьких. Хтось розчаровано зітхнув, бо вже очікував побачити наречену, адже було важко стояти на сонці і всі вже мріяли, щоб викуп скоріше закінчився, оскільки представниці прекрасної жіночої статі турбувалися про те, щоб їхній дорогий макіяж не поплив разом із потом, а чоловік втомило стояти з букетами квітів, та ще й у парких костюмах. А хтось навпаки зачаровано дивився на двох дівчат, що осяяли гостей посмішкою.

- Може, хтось з твоя наречена? - запитала ведуча у нареченого, який був схожий на принца і вказала кивком голови у бік Каті і Ані.

- Мої, але не наречені, - засміявся спочатку Алексієнко, а вже потім інша половина гостей.

- Одна з них точно моя, - Микита посміхнувся і підійшов до Анни, щоб допомогти їй зійти із сходів.

Катя пробігла поглядом по гостях і зрозуміла, що коїться щось не зрозуміле. Ніхто із юнаків не спішить її забирати. Зніяковіла Алексієнко натягнула усмішку і втупилася поглядом в букет дружки, нібито все йде за планом і так прописано в сценарії.

- Хто ж візьме цю красуню? - награно зажурилася жінка. – Та невже наша дружечка тай без дружбоньки лишиться?

- Я беру.

Катерина не могла повірити своїм очам. Артем, її Артем, з'явився серед натовпу гостей у той момент, коли вона вже була готова здатися під натиском збентеження. Його вигляд був бездоганним: строгий костюм, впевнений вираз обличчя і той знайомий погляд, від якого завжди стискалося серце.