Розділ 33

Цілу добу закохані провели разом. Вечором Артем привіз Катю додому щасливу і бадьору. А сам же поїхав готуватися до нового робочого тижня. Посада Каті залишалася для всіх загадкою. Поки ж дівчина мала можливість трохи перепочити.

Вона проводила час вдома. Мама ж вирішила взяти відпустку, щоб відпочити разом з дочкою. Вона хотіла ловити кожну мить зі своєю квітонькою, яку незабаром доведеться відпустити у інше сімейне гніздечко. Так, вона знала, що Черненки люблять Катю і не нашкодять їй. Але серце знало, що ніхто не полюбить своє дитя, як рідна матір.

Останнє побачення Каті і Артеме її більше засмутило, ніж втішило. Ольга гадала, що її донечка повернеться додому вже з колечком на пальці. Але натомість дівчина приїхала тільки у хорошому настрої і з букетом польових квітів. Невже Артем ще вагається після стількох років кохання? Хіба йому мало її страждання?

Вечорами Катя гуляла столицею разом з подругами. Вони влаштовували посиденьки мало не щодня аж поки Київ не накрили осінні дощі. Одного вечора негода напала на подруг під час однієї із прогулянок, і це стало причиною того, що вони не зможуть провести час разом. Але для дощ для них ніколи не був перепоною.

Найкращим рішенням було влаштувати вечірку у піжамах вдома у Яніцьких наступного дня. Цьому сприяло і відрядження її батьків. Подруги домовилися заздалегідь зі своїми другими половинками, що ті їх не турбуватимуть від вечора і до…поки дівчата сама того не захочуть.

Вероніка попросила прислугу підготувати кімнату на горищі, де дівчата і зібралися влаштувати посиденьки, а потім ще й там заснути після виснажливого перемивання кісточок і обговорення всього того, що стало з цими юними леді за весь цей час. Покоївка швидко взялася за виконання завдання. Вона принесла подушки, пледи, кілька свічок і навіть кілька ваз з квітами, щоб створити атмосферу затишку.

Подруг до дому Катерини привіз Артем. Цілу дорогу дівчата мусили вислухати цілий інструктаж з правил безпеки. Артем, як і всі його товариші, добре знали своїх других половинок, коли ті збиралися разом. На щастя, в той день не було заторів і дівчата прослухали лише скорочену версію погроз, які можуть стати реальними, в разі, якщо ті щось втнуть.

Дорога була короткою, але наповненою попередженнями від Артема. Він неодноразово повторював, що не хоче бачити вранці своїх подруг занадто п’яними або в якихось небезпечних ситуаціях.

Тон його голосу був серйозним, але дівчата знали: це його спосіб проявляти турботу. Хоч він і намагався бути строгим, все ж відчував, як важливо, щоб вони не переступали межу.

Дівчата трохи сміялися, трохи обурювалися, але всередині вони добре розуміли, що це тільки через любов і турботу. І хоча вони і вирішили тримати вечірку вдома, Артем все одно хотів бути впевнений, що не буде жодних непорозумінь або небажаних сюрпризів.

Після кількох попереджень він врешті зупинився перед будинком і вимкнув двигун. Погляд на дівчат видавав його намір: він не обирав слів. Зрештою, коли вони підійшли до дверей, Артем тільки сказав: "Гарно вам провести час. Але я все одно буду на зв’язку, якщо що".

Дівчата запевнили його, що все буде в порядку, і з посмішкою ввійшли до будинку, а Артем виїхав, залишивши їх наодинці з вечором, що обіцяв бути веселим і безтурботним.

Радості дівчат не було меж, коли вони все ж опинилися вдома у подруги. В їхньому розпорядженні був цілий маєток. Розпочали вони свої розваги з того, що влаштували собі вечірку в басейні, воду для якого спеціально нагріли. Подруги веселилися, грали в водні ігри, піднімали тост за дружбу, іноді зупиняючись, щоб зробити кілька знімків для соцмереж. Їхні серця були легкими, а сміх лунав по всьому маєтку.

Наступною зупинкою була кухня. Дівчата буквально на ходу знищували все смачне, що зберігалося у холодильнику. Залишили тільки солодощі для посиденьок уночі.

Потім подруги перейшли до вітальні, щоб подивитися їхні відео, які вони знімали на свята. Теплі спогади з дитинства зігрівали їх в прохолодному жовтні. Дні народження, сімейні зустрічі, вечірки – все це викликало сльози щастя на очах красунь. Вони розуміли, що дитинство вже давно позаду. Юність також тихенько покидає їхнє безтурботне життя. Малими кроками у гості наближається зрілість…

Вони сиділи разом, не поспішаючи, занурившись у свої спогади, які так яскраво відображалися на екрані. Кожен момент, кожен сміх, кожен погляд… все це було частиною того світу, який вже став минулим.

Але попри усі зміни, який би не був майбутній шлях, дівчата знали, що між ними завжди залишатиметься те незриме ниточка, що з'єднувала їх з тим безтурботним дитинством.

Звук дощу, що стукав по вікнах, і тепла атмосфера вітальні створювали відчуття безпеки і затишку. Вони знали, що зміни неминучі, але вони також знали, що залишатимуться одна для одної, як би складно не було. І хоча їхнє життя йшло вперед, вони розуміли, що ці моменти, ці безцінні миті, залишатимуться в серцях назавжди.

Тієї ночі, під час простих посиденьок, сміху, і перегляду старих відео, вони не тільки відчули гіркоту часу, який невблаганно рухається вперед, але й справжню радість від того, що мають одна одну. Тому що не важливо, скільки років пройде, вони завжди залишатимуться тими самими подругами, які підтримають, зрозуміють і розділять з тобою кожен новий етап життя.

- «Ми підданці часу, але його милості недовговічні», - процитувала Катерина  автора Метта Хейга, коли поглянула на свою фотографію зі шкільного випускного.

Ці слова звучали як нагадування про швидкоплинність моментів, які здаються такими важливими, коли ти їх переживаєш. Катерина втупилася в свою фотографію, на якій вона була ще зовсім юною, з яскравим усміхом на обличчі та нескінченними можливостями попереду. Зараз, через кілька років, багато з того, що колись здавалось важливим, виглядало незначним, а інші моменти, яких вона навіть не могла передбачити, стали частиною її життя.

«Як швидко все змінюється», – подумала Катя, вбираючи в себе зміни, що відбулися з того часу. Всі ці роки, всі переживання, радощі та труднощі виявилися частиною великої картини, яка ще далеко не завершена. Вона посміхнулася собі, відчуваючи, як її серце наповнюється вдячністю за кожну мить цього шляху. І хоча час непомітно минав, вона все одно цінувала кожен момент, навіть якщо він був лише спогадом.